Диканський район славиться працьовитими людьми, має багату історико-культурну спадщину, чудову природу. Є тут і близько 39 тисяч гектарів лісових мисливських угідь, на користування якими претендують чимало охочих.
До редакції “Зорі Полтавщини” надійшов лист, якого, за дорученням групи мисливців Диканського району, надіслав Максим Дейнека:
“До написання цього листа підштовхнули події, які вирують навколо перезакріплення мисливських угідь, а якщо точніше, то у нас хочуть відібрати захоплення, яке стало сенсом життя і стимулом у всіх наших починаннях. Мисливці – люди доброзичливі, жартівливі, старанні, але є ще одна ознака, яка вирізняє їх із більшості, – всі вони закохані у природу рідного краю, оберігають її й примножують.
А тепер по суті. У цьому році термін користування мисливськими угіддями районної ради УТМР (Українське товариство мисливців та рибалок) закінчився, і відразу ж почалася перебудова, якій передували деякі події.
На початку мисливського 2012 року відбулося засідання президії районної ради УТМР, одним з питань порядку денного якого було питання, що робити далі, адже термін користування угіддями закінчується? Керівник організації Валерій Лях повідомив головам мисливських колективів, а також присутнім, що є людина, яка готова взяти мисливські угіддя під свою опіку, тобто в оренду. Мовляв, це покращить становище мисливського господарства насамперед у фінансовому плані. Майбутнім орендарем виявився Олександр Федорович Подоляка – генеральний директор приватної агрофірми. Ця інформація з різних причин викликала неоднозначну реакцію…”
Далі зміст досить емоційного листа зводився до того, що учасники зібрання висловили побоювання, що орендовані угіддя стануть недоступними для простих мисливців. Олександр Подоляка у свою чергу запевнив, що хоче розвивати мисливське господарство. На ряд запитань щодо можливого спонсорства замість оренди, намагань монополізувати угіддя, як зазначили автори, відповіді по суті не було дано. Як не було досягнуто й компромісу.
“На наступні збори, аби вислухати всі пропозиції та думки мисливців району, запросили депутатів районної та обласної рад, голову обласної президії УТМР, – йдеться далі в листі. – Також був запрошений і генеральний директор агрофірми імені Довженка Віктор Миколайович Скочко, який також чималий час господарює на території Диканського району і робить значний вклад в економічний та соціальний розвиток району. Віктор Скочко також є членом УТМР, допомагає мисливському господарству й не ставить себе при цьому вище за всіх, а полює із простими мисливцями. Саме завдяки йому багато пересічних мисливців запрошуються на полювання на парнокопитних звірів, яке, як відомо, останнім часом задоволення – не з дешевих і малодоступне для простих людей.  
Обговорення питання про перезакріплення угідь виявилося дуже гострим. Було наведено багато фактів, які свідчили про те, що район розділяти не можна, що це буде фінансово важко для пересічного мисливця, що при розмежуванні угідь мисливське господарство втратить силу й актуальність…”
У листі також йдеться про інші перипетії зборів, які викликали, за твердженням авторів, у їх учасників тривогу за майбутнє мисливських угідь.
“Зустріч закінчилася, але ж питання залишилися не вирішеними”, – резюмують автори…
Мисливські угіддя, чиї ви будете?
Питання надання в користування мисливських угідь розглядалося на засіданні XVII сесії обласної ради VI скликання. Рішенням сесії різні площі мисливських угідь у різних районах області були надані 31 користувачеві. Оскільки проблема закріплення мисливських угідь на Полтавщині є досить актуальною, ми вирішили надати можливість висловитися з цього приводу різним зацікавленим сторонам.
Як повідомили нам фахівці обласного управління лісового та мисливського господарства, загальна площа мисливських угідь області становить майже 2 мільйони 544 тисячі гектарів. На даний час в області налічується 64 мисливських господарства, яким рішенням Полтавської обласної ради надані в користування мисливські угіддя. Відповідно до Закону України “Про мисливське господарство та полювання” площа мисливських угідь повинна становити не менше 3 тисяч гектарів. Тож за користувачами мисливських угідь закріплено площі від 3,5 до 108 тисяч гектарів.
Договори на користування мисливськими угіддями укладено на 15 років – із 2013 по 2028 роки, відповідно до рішень сесій обласної ради (відповідно до Закону України “Про мисливське господарство та полювання” термін надання мисливських угідь – не менш ніж 15 років).
– На мою думку, в збільшенні кількості користувачів мисливських угідь немає нічого поганого, мисливські господарства будуть працювати різнонаправлено, для відтворення того чи іншого виду мисливських тварин та птахів, що дасть змогу поповнити мисливську фауну на території області. I для мисливців буде більший вибір мисливських господарств, які пропонуватимуть мисливцям більш комфортні та захоплюючі умови полювання, – вважає депутат обласної ради, начальник обласного управління лісового та мисливського господарства Юрій Тараненко. – Відповідно до законодавства України контроль за виконанням умов договорів на користування угіддями покладено на Державне агентство лісових ресурсів України, територіальними органами якого є обласні управління лісового та мисливського господарства. Тобто саме воно контролюватиме виконання угод разом з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та екології.
– Юрію Миколайовичу, чи не станеться так, що пересічним людям із часом буде закрито дорогу до лісу, як це нині іноді буває з орендованими ставками?
– Ні, такого не буде, ліс – це власність держави, і кожний громадянин нашої держави має вільний доступ до лісових масивів (для збирання грибів, ягід, відпочинку тощо), тож закривати дорогу до лісу людям ніхто не буде.
“Коли ми, врешті, зрозуміємо, що місця під сонцем достатньо для всіх?”
ТОВ “Агрофірма імені Довженка” агропромхолдингу “Астарта–Київ” обробляє землі на території 5 сільських рад Диканського району – це 11 тисяч гектарів орних земель. Фактично це  близько 20 тисяч гектарів мисливських угідь. Агрофірма як юридична особа також є засновником мисливського товариства “Кочубеївське”, яке прагнуло продовжити користування мисливськими угіддями й надалі, на що мали першочергове право, але…
– У нас було погодження на користування мисливськими угіддями із землевласниками, з фермерами, місцевими громадами, з Диканською районною державною адміністрацією. Згідно з Законом “Про мисливське господарство та полювання”, ми мали й маємо першочергове право для організації ведення мисливського господарства, оскільки на цих землях ми ведемо агровиробництво. Тож, сподіваючись на позитивний результат, ми подали відповідний пакет документів на розгляд сесії Диканської районної ради. Але нам, на моє переконання, безпідставно відмовили в наданні у користування мисливських угідь. Я особисто був на цьому сесійному засіданні й звертався до депутатів райради як депутат обласної ради, керівник сільгосппідприємства, співзасновник мисливського товариства “Кочубеївське”, яке зареєстроване в селі Нелюбівка Диканського району, – підкреслив у своєму коментарі Віктор Скочко. – Мені така ситуація незрозуміла, адже депутати райради мали в першу чергу виходити із закону, в якому, зокрема, йдеться про те, що першочергове право на організацію мисливського господарства мають власники земельних паїв, постійні землекористувачі, ті, хто раніше орендував ці угіддя, і лише потім – інші претенденти. У законі сформовано саме такий порядок – рівних можливостей, тобто не конкурс – хто більше коштів внесе, і не тендер – хто що організує. Мені, власне, незрозуміла поведінка й мотивація керівників району, які на сесії почали відкритим текстом агітувати за інших претендентів і проти “Кочубеївського”. Тож ми навіть не мали можливості подати необхідні документи на розгляд сесії обласної ради, тому ми й подали справу в Господарський суд Полтавської області для вирішення цього питання відповідно до закону. Ми за те, щоб мисливськими угіддями району користувалися всі мисливці, адже “місця під сонцем” вистачить усім. Коли тільки ми це зрозуміємо? – констатував Віктор Скочко.
До речі, на цій же сесії районної ради розглядалися й подання інших претендентів, двом з яких (ПАФ “Подоляка” та районній громадській організації “Товариство мисливців Диканщини”) було погоджено право на користування мисливськими угіддями. Пізніше було надано їм право на користування мисливськими угіддями й рішенням сесії обласної ради, а двом (районній організації УТМР і мисливському товариству “Кочубеївське”) – відмовлено.
– Я думаю, що всім претендентам треба було сісти за стіл переговорів і визначитися з цим питанням разом, бо усі мають право користуватися угіддями. Я визнаю право всіх мисливських організацій і підтримую право користувачів земельних ділянок, які створюють мисливські господарства. У нас є база, ми керувались тим, щоб сприяти розвитку мисливства, щоб не було конфліктів.
Час розсудить
– 17 липня 2013 року Полтавська обласна рада на черговій сесії прийняла рішення про надання в користування мисливських угідь на території Полтавської області усім претендентам, у яких був зібраний пакет документів, передбачених Законом України “Про мисливське господарство та полювання”. Одними із таких претендентів були мисливсько-рибальські господарства, підприємства обласної організації УТМР, – зазначив голова президії обласної ради УТМР Костянтин Боровик. – Полтавська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок отримала в користування майже 1 млн 100 тисяч гектарів мисливських угідь на території Полтавської області на наступні п’ятнадцять років. У порівнянні з попередньою площею, якою опікувалися наші господарства й підприємства, вона зменшилась на 450 тисяч гектарів. Незважаючи на бажання деяких районних господарств і підприємств зібрати необхідні погодження на ту площу, яка за нами була закріплена з 1998 року, власники або постійні користувачі земельних ділянок відмовили їм у погодженні, також, відповідно, було відмовлено і органами самоврядування та виконавчої влади на місцях. Намагання довести, що вони мають переважне право на отримання в користування усіх угідь, не знайшли підтримки у власників земель або тих, хто ними користується. Загалом у цьому немає нічого й дивного, бо мисливська галузь на сьогоднішній момент функціонує відповідно до тієї законодавчої бази, яка виведена в умовах ринкових відносин, а, як відомо, на ринку переваги у того, у кого є більші фінансові можливості. У цьому плані УТМР, безумовно, не може конкурувати з приватними підприємствами та іншими структурами, які мають значні можливості, щоб завоювати цей ринок. Багато “доброзичливців” прогнозували для УТМР у Полтавській області чи не останній рік діяльності, але сталося так, як сталося, і я вдячний за розуміння тим, хто підтримав і оцінив нашу працю та довірив нам подальшу долю державного мисливського фонду. Слід зазначити, що на обласному рівні місцевого самоврядування та виконавчої влади усі матеріали, представлені господарствами, підприємствами УТМР, були повною мірою підтримані. І, на мою думку, винних у тому, що відбулося зменшення мисливських угідь у системі УТМР і водночас загалом збільшилася кількість інших користувачів мисливськими угіддями, шукати не слід, бо законодавча база у цій галузі дала таку можливість. А чи буде від цих змін ліпше мисливській галузі чи ні, покаже час, бо, як відомо, він – найкращий суддя.
Нині ж усі мисливці мають підготуватися до початку мисливського сезону на пернату дичину, а почнеться він в угіддях УТМР 10 серпня 2013 року, о 16.00. Тож ні пуху ні пера вам, мисливці! Будьте обережні, бережіть себе! – підсумував Костянтин Боровик.
Ресурс держави, який потрібно розвивати
Герой України, голова постійної депутатської комісії обласної ради з питань екології та раціонального природокористування, голова Котелевської райдержадміністрації Тетяна Корост не вбачає жодних проблем у нинішньому перерозподілі мисливських угідь:
– Створення приватних, громадських та іншої форми власності мисливських товариств і підприємств та надання їм у користування мисливських угідь – це по суті виконання норм відповідного Закону, що дає змогу уникнути монополії на ведення цього виду діяльності. Адже понад 80 відсотків угідь ще донедавна знаходилося у користуванні госпрозрахункових мисливсько-рибальських господарств, які теж мають не громадську чи державну форму власності. До того ж, нещодавно була прийнята постанова Кабінету Міністрів України про уникнення ризиків від монополізації цього виду діяльності, яка передбачає критерії, котрих повинні дотримуватися мисливські господарства. В іншому випадку Державне агентство лісових ресурсів України, на яке покладені функції з контролю за дотриманням правил користування мисливськими угіддями, має право після кількох попереджень позбавити можливості займатися цим видом діяльності нерадивих користувачів. І ще одне – в будь-якій справі має бути конкуренція. Мисливські господарства, які господарюватимуть чи користуватимуться такими природними ресурсами, мають бути різних форм власності. А лісова фауна (дикі звірі, птиця, риба) – це теж ресурс нашої держави, який повинен бути під контролем (недопущення браконьєрства) і в який потрібно вкладати кошти. Сам по собі, без вкладення матеріальних ресурсів, цей напрямок не розвиватиметься. Потрібно будувати вольєри, займатися відтворенням фауни, обмінювати та завозити дичину… Якщо ж сподіватися тільки на природне відтворення, ми дійдемо до зникнення цього ресурсу. Потрібні й висококваліфіковані єгері, які фахово вестимуть галузь.
– Тетяно Михайлівно, чи не станеться так, що простим мешканцям області доведеться забути дорогу до лісу, як нині до деяких орендованих ставків?
– Згідно із законодавством, розроблено правила полювання, де зазначено, що мисливець повинен придбати мисливський квиток, мисливську картку й у встановлений термін може полювати. Стосовно ставків, в останній постанові Кабміну зазначено, що всі мають право користуватися водоймами, але при цьому дотримуватися певних правил: купатися тільки в безпечних, спеціально обладнаних місцях. Адже якщо трапляються трагічні випадки на воді, за це хтось має відповідати. І у випадку оренди ставка за це відповідатиме орендар. Повертаючись до мисливських угідь, хотіла б навести приклад Гадяцького району, де функціонують три види мисливських господарств – державне лісове, госпрозрахункове й приватне. І всі вони працюють, і без проблем. Тобто цим питанням повинні займатися органи місцевого самоврядування, виконавча влада на місцях – регулювати, впорядковувати, вимагати розробки планів полювання.
У Котелевсьому районі ми зібрали людей, запитали їхню думку, повідомили, яким законодавством вони мають користуватися, які є правила та вимоги до мисливців. Адже, наприклад, в інших державах мисливська галузь працює не лише для проведення дозвілля чи забезпечення чийогось захоплення, а й приносить суттєві доходи. Тож якщо у нас з’явилися люди, які готові працювати в цій сфері, – честь їм і хвала. Адже це наведення порядку в ресурсі нашої держави, який повинен розвиватися та приносити користь і державі, і людям.
Р.S. І все ж ситуація навколо мисливських угідь залишається доволі неоднозначною й непередбачуваною, бо одні полюють собі у задоволення, а іншим доводиться, як то кажуть, сидіти “в засідці” та виглядати кращих часів…

Людмила ДАЦЕНКО
“Зоря Полтавщини”