Донька Прометея – саме так свого часу нарекли видатну поетесу Лесю Українку, постать якої й донині не втрачає своєї літературної та історичної величі, лишаючись прикладом виняткової мужності й принциповості, духовної краси і мистецького обдарування. Долаючи нестерпний фізичний біль, спричинений страшною недугою, письменниця щодня утверджувала свою духовну силу. 1 серпня минуло сто років від дня смерті великої українки.
Лариса Косач (справжнє ім’я) народилася 25 лютого 1871 року в місті Новгород-Волинський, у родині юриста Петра Косача та відомої української письменниці Ольги Косач (літературний псевдонім – Олена Пчілка), яка походила зі славетного роду українських інтелігентів Драгоманових. У їхньому домі часто бували письменники, художники, музиканти, що сприяло ранньому зацікавленню Лесі літературою. Вже у дев’ятирічному віці дівчинка написала свій перший вірш “Надія”. Та незабаром сталася прикра пригода, яка повністю змінила її подальше життя. У юному віці Леся занедужує на туберкульоз. Через хворобу вона перестає ходити до школи, однак завдяки зусиллям матері та свого дядька Михайла Драгоманова продовжує навчання вдома. Лесі вдалося опанувати більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник “Стародавня історія східних народів”, що говорить про її різносторонню обізнаність.
Під псевдонімом Леся Українка юна письменниця починає друкуватися з 1884 року. Слід зазначити, що у вихорі тогочасних політичних процесів, самодержавних указів, які забороняли українську мову, взяти собі таке літературне ім’я було досить сміливим та мужнім вчинком, що вкотре засвідчувало її міцну волю і принциповий характер. Недарма свого часу Максим Рильський так висловився про свою талановиту співвітчизницю: “Коли б треба було окреслити творчість Лесі Українки одним словом, то найвідповідніше слово було б – боротьба”. Це, власне, стосується і життєвого шляху письменниці.
На початку 1893 року у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки “На крилах пісень”. Серед вміщених у збірці творів був і вірш “Contra spem spero” (“Без надії сподіватися”), який читачі сприйняли як своєрідне кредо молодої письменниці, символ її незламного оптимізму.
Леся Українка часто бувала у Гадячі – родовому гнізді Драгоманових. Тут народилася не одна поезія, а ще більше – творчих задумів. Зачарована навколишньою природою, щирими людьми, народними піснями, звичаями, традиціями, вона назвала гадяцький край найукраїнськішою Україною.
Своєю творчістю Леся Українка здобула виняткове значення в історії української літератури, збагативши вітчизняну поезію новими темами, мотивами, котрі вивели нашу літературу на світовий рівень.
У 1899 році у Львові виходить друга збірка поезій Лесі Українки “Думи і мрії”, яка засвідчила безсумнівний злет творчості молодої письменниці. Після смерті її близького друга Сергія Мержинського, в одну з найстрашніших ночей, у стані невимовної туги Леся Українка написала глибоку, драматичну поему “Одержима” (1901 р.). Пережита особиста драма підірвала і без того слабке здоров’я письменниці. Загалом через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу, перебиратися в інші міста, кліматично більш придатні для її кволого організму. Чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, та в той же час збагачувала новими враженнями, знайомила із життям інших народів, зміцнювала й поглиблювала інтернаціональні мотиви її творчості. Так, у циклі “Весна в Єгипті” (1910 р.) Леся Українка знайомить українського читача з цим краєм, його природою, людьми.
В останнє десятиліття у творчості Лесі Українки переважає драматургія. За порівняно короткий час було написано понад двадцять драматичних творів, які відкрили нову сторінку в історії театральної культури.
Останні роки життя Леся Українка провела в Грузії та Єгипті. Втім хвороба продовжувала невблаганно прогресувати. Перемагаючи тяжкі страждання, вона знаходила силу працювати. На Кавказі Леся все частіше згадувала волинське дитинство, перед нею поставали картини задумливої поліської краси. Навіяні спомини спонукали її до написання драми-феєрії “Лісова пісня”, якій судилося стати перлиною світової літератури.
1 серпня 1913 року в грузинському містечку Сурамі завершився земний шлях Лесі Українки. Поховано видатну письменницю на Байковому кладовищі у Києві.

Підготувала Таміла МИХЕЄВА.