Багаторічна боротьба з несанкціонованою торгівлею у Полтаві та й, власне, в інших містах і містечках області нагадує перебіг хронічної хвороби: вона дошкуляє, до неї застосовують різноманітні методи впливу, але перемогти не виходить. Чому? Намагаємося з’ясувати у посадовців, правоохоронців, покупців, продавців.
Одне слово, стихія…
По периметру скверика, що навпроти Південного залізничного вокзалу, між рядами продавців пливе потік городян. Сама площа добряче нагадує Сорочинський ярмарок часів Миколи Гоголя, хіба що без волів та возів. Тут продають зелень, фрукти, овочі, м’ясо домашньої птиці (кури – від 35 до 90 гривень за тушку, залежно від розміру), молоко, сир, сметану, домашню кров’янку, сало, свіжу свинину, від якої господарі старанно відганяють мух. А ще – квіти і все, що завгодно. Товар – у відрах, торбах і кошиках, у багажниках авто, на імпровізованих “прилавках” або просто на розстеленій на асфальті клейонці. Над торговищем піднімається палюче сонце, після вчорашнього дощу почуваєшся, наче у лазні. Продавці на спілкування ідуть неохоче.
Катерина Петрівна (продає 5-літрове відро огірків) усе життя пропрацювала в сільській школі:
– Часто їздити сюди немає здоров’я, – говорить жінка, – я ж інфаркт перенесла. Беру, що не важке. Весною торгувала кропом. Люди по 2 гривні за пучечок правили, а я – по гривні, щоб швидше. Малину возила у обрізаних пластикових пляшках: так легше, все ж не банка скляна. Так покупці не вірять, що там по літру, думають, обдурити хочу. Їм – дорого. А я на ліках живу.
До розмови приєднуються сусіди-продавці.
Жінка з абрикосами:
– У покупців грошей обмаль. Ходять пенсіонери, спотикаються… Можна базар розігнати, але людям куди подітися? На мою пенсію прожити важко. Треба умови створити для торгівлі.
Продавчиня молока у пластикових пляшках:
– Роботу нам треба, а не умови на базарі. Аби хоч якась робота, я б і дня тут не стояла. А так – діватись нікуди, мусиш виживати. Хіба ж тільки на цьому ринку бардак? Увімкніть телевізор…
Неякісні продукти – причина кишкових інфекцій
Як розповів начальник Полтавського міськрайонного управління Головного управління держсанепідслужби у Полтавській області Станіслав Руденко, за минулий рік у Полтаві зареєстровано 1223 випадки гострих кишкових інфекцій, за 5 місяців поточного року – 516. У минулому році від них постраждало 778 дітей, цьогоріч – 371 дитина. Причиною інфекцій здебільшого були продукти харчування, причому найчастіше – молочні, м’ясні вироби, фрукти та овочі, а також риба, соки та напої. Майже всі ці продукти були придбані мешканцями міста в осередках стихійної торгівлі, яких зараз у Полтаві більш як півтора десятка.
Станіслав Станіславович назвав адреси, за якими торгівля проводиться з грубими порушеннями санітарних норм та правил: на зупинці автотранспорту перед майданом Центрального ринку; по вул. Шевченка, 45, 46, 48, 63; по непарній стороні вулиці Новий Базар; поблизу зупинки “4-та поліклініка”; на площі Слави (на території, прилеглій до Південного вокзалу); по вул. Леніна, 116 (від зупинки громадського транспорту “Оптика” до магазину “Золота осінь”); на зупинках “Вулиця Фурманова” та “Вулиця Грушевського”; на розі вулиць Шевченка та Ватутіна; на територіях навколо ринків “Браїлки” та “Балковий”; у провулку Кооперативному; по вулицях Старий Поділ, 4, та Латишева, 31. Тут “із землі”, на узбіччях доріг та тротуарах реалізуються без холодильного обладнання продукти, що швидко псуються. Вони не мають відповідного маркування про якість та термін придатності, виготовлені у невідомих умовах. Це і призводить до гострих шлунково-кишкових інфекцій та харчових отруєнь.
За словами посадовця, комісія з ліквідації стихійної торгівлі в місті проводить із початку року чергові рейди з виявлення та припинення такої торгівлі. Коли з’являється міліція, більшість продавців складають свій товар і залишають місце торгівлі. Але є й інші. Так, лише з січня по березень у підприємця Л.В.Фільчакової комісія 13 разів фіксувала торгівлю ковбасними та молочними виробами без документів, що підтверджують їх якість та безпечність, із грубими порушеннями санітарних правил. Матеріали перевірок неодноразово оприлюднювалися в пресі й на телебаченні, проте її лоток із ковбасою працює на Центральному ринку ось уже кілька років.
– На території, прилеглій до Південного вокзалу, – говорить Станіслав Руденко, – прямо “із землі” за будь-яких погодних умов продаються молоко, яйця, сире м’ясо. Поряд – городина, саджанці, курчата-гусенята і багато іншого. Продавці запевняють, що продукти екологічно чисті та найсвіжіші. Але хто це перевіряв? Під час рейдів складаються адміністративні протоколи, проводиться санітарно-просвітницька робота і з продавцями, і з покупцями. Такі заходи триватимуть і далі, але попит породжує пропозицію. На жаль, самі покупці не завжди усвідомлюють небезпеку. Єдиний правильний спосіб боротьби – не купувати продукти харчування та інші товари у місцях стихійної торгівлі.
З м’ясом та молоком можна “купити” туберкульоз, лейкоз, бруцельоз та багато-багато іншого
Заступник начальника управління ветеринарної медицини міста Григорій Кондратенко коментує ситуацію так:
– На моє переконання, це – явище соціальне, і проблем там – цілий клубок: селянам-продавцям треба якось виживати, покупці також економлять кожну копійку, а про спеку, бруд і небезпеку ні ті, ні інші намагаються не думати. Адже, наприклад, туберкульоз, лейкоз, бруцельоз – це хвороби, спільні для людей і тварин. І саме з необстеженими продуктами тваринництва можна принести в дім цю біду. Цілу зиму комісія із посадовців, правоохоронців, представників санепідслужби та ветмедицини спозаранку їздила на Південний вокзал. Ми забороняли торгувати, люди сердилися, сварилися, й продавці, й покупці називали нас хабарниками (“Ось ви, чини, пани ситі, гребете, грабуєте”), але торгівля припинялась. Тільки-но комісія відходила, все відновлювалося.

З іншого боку не було б попиту – не було б і пропозиції. Покупці, за словами посадовця, поділяються на кілька категорій. Перша – ті, хто шукає дешевого продукту. І тут таки справді дещо дешевше: продавці не платять за ветеринарно-санітарну експертизу, ринковий збір, скидають ціну, поспішаючи на потяг додому. Друга категорія – ті, хто шукає не дешевого, а сільського, домашнього продукту.

– Повірте, повз мене не один посадовець на тому базарі пройшов, – говорить Григорій Іванович, – правда, частина з них робила вигляд, що не упізнає.
Третя, традиційна, категорія – перекупники. Ці знайдуть спосіб, де і як перепродати потім товар дорожче.
– До речі, – зазначив Григорій Кондратенко, – на стихійному ринку біля Південного вокзалу склався певний симбіоз покупців та продавців, у багатьох продавців є свої постійні клієнти. Але коли бачу в продажу непевну саморобну кров’янку, підозрілі домашні ковбаси, сире м’ясо, що продається з асфальту… Так бути не повинно. І коли до ветеринарної служби звертаються люди зі скаргами на продукцію, яку купили “під ногами”, ми допомогти нічим не можемо.
Боротися зі стихійною торгівлею важко
– Для боротьби з цим явищем потрібні докорінні зміни на законодавчому рівні, – розповів начальник міліції громадської безпеки – заступник начальника міського управління УМВС Георгій Карпіченко. – Сьогодні, на жаль, немає невідворотності покарання за такі порушення. Скажімо, дільничний міліціонер бачить, як чоловік у невстановленому місці, з порушенням правил торгівлі продає фрукти. Спершу міліціонер повинен оформити пояснення двох свідків. Потім викликати групу (4–5 чоловік), бо скласти протокол огляду має право лише слідчий. Навіть якщо продавець виявиться чемною людиною і назве свої анкетні дані (а не сусіда, котрий ніколи на ринку не торгував), вилучити товар як доказ неможливо, бо його десь треба зберігати. Тому складається ще один документ про передачу товару… продавцеві, котрий його мусить зберігати як речовий доказ для суду. Ще треба скласти рапорт, всі ці документи зшити, зареєструвати, подати на підпис начальнику і нарешті направити в суд. Суд призначає дату розгляду. На судове слухання 99 відсотків таких порушників просто не з’являються. Тоді дільничний починає переписку з райвідділами (зазвичай продавці є мешканцями найближчих до обласного центру районів). Без припису про примусовий привід міліція не може такого продавця навіть доставити до судової зали. Якщо ж усі ці перепони вдається здолати, то порушник може надати суду довідки про те, що він є пенсіонером, безробітним, багатодітним чи інвалідом. Ці обставини зазвичай враховуються, і покарання призначається мінімальне – 51 гривня (максимальне – 119).
Як розповів Георгій Карпіченко, ще кілька років тому міліція, згідно з чинним тоді законодавством, могла затримати такого порушника до рішення суду (хоч на добу). Зараз – максимум на три години. А коли на ринку продавець під час профілактичної бесіди починає “працювати на публіку”, збігається купа народу, на захист стають родичі, інші продавці, тут міліціонеру буває вже не до протоколу. Люди знають свої права, виказують йому все, що наболіло.
Та попри це міліція працює. За словами Георгія Анатолійовича, цьогоріч складено 98 протоколів за статтею 159 Адміністративного кодексу (порушення правил торгівлі) і 204 протоколи за статтею 160 (торгівля з рук у невстановлених місцях). Це удвічі більше проти минулорічних показників. На думку Георгія Карпіченка, виходом може стати спрощення механізму вилучення, щоб продавець знав, що ота курка чи сметана можуть бути вилучені на місці стихійної торгівлі й у присутності комісії утилізовані – посипані хлоркою та викинуті у сміття. Інший вихід, на думку правоохоронців, – створення просторого “соціального” ринку з недорогими послугами. Але ветеринарно-санітарну експертизу здешевити важко, особливо коли ні на курку, ні на сметану немає жодного документа. Та й пляшки під молоко можуть бути назбирані бомжами на сусідній вулиці. Тоді про яку безпеку мова?
“Безславна” площа Слави…
Заступник начальника Ленінського райвідділу міліції, начальник міліції громадської безпеки району Дмитро Можаєв розповів, що у скверику та навколо нього на площі Слави (біля Південного вокзалу) люди з 2-ї години ночі виставляють ящики та парасольки, аби зайняти місця для торгівлі.
– Ми силовими методами намагаємося спрямувати продавців на територію ринку, – говорить Дмитро Юрійович, – місця там є (як переконує адміністрація ринку, їх 80), але розташовані незручно, шириною всього по 22 сантиметри, продавці з клунками туди іти не хочуть. Тому люди розкладають продукти на землі перед ларками. За це з ними виходять сваритися господарі кіосків, бо вони платять за ту землю.
– Отак із 4.30 чергують на площі 40–50 правоохоронців, – продовжує Дмитро Можаєв, – а починаючи з 5.45, на Південний вокзал прибувають вранці до півтисячі “стихійних” продавців. Найпершими тролейбусами безкоштовно (бо зазвичай це пенсіонери) приїжджають разом зі звичайними покупцями перекупники. І зупинити їх у момент купівлі ніяк – звичайні люди.
Дмитро Можаєв назвав ще кілька проблем. Перша: навколо скверика дозволена стоянка, тому торгівля іде прямо з автомобілів. Заборонити стоянку на вокзалі ДАІ не може (при цьому припаркуватися таксі чи пасажиру вранці ніде). Друга проблема: натовп скупчується під високовольтними дротами тролейбусних ліній. Неодноразово з цим до міліції зверталася дирекція тролейбусного депо, адже в разі обриву дроту можуть загинути люди. Третя проблема: у дільничного міліціонера прийом громадян триває до 22-ї години. І якщо робочий день починати щодня о пів на п’яту ранку на ринку, то через тиждень працівник із нього буде ніякий. Як прозвучало у розмові, мало хто з дільничних витримує такий графік роботи більш як по 2–3 роки.
Вимоги до міліції зросли, в тім числі й щодо зменшення адміністративного тиску, але кількість важелів впливу скоротилася. На думку правоохоронців, для подолання такого явища потрібно або організовувати просторі ринки для так званої “соціальної” торгівлі (з дешевими “містовим” та експертизами), або дати більше повноважень міліції.
– Роботу свою ми виконуємо, критику сприймаємо, – говорить Георгій Карпіченко. – Біля Київського вокзалу правоохоронці простояли три місяці щодня з 5-ї ранку, не дозволяючи торгувати. Звідти стихійну торгівлю витиснули – вона перекочувала в район площі Зигіна. З площею Слави щось також доведеться робити, адже поряд будується ще й автовокзал, зросте пасажиропотік. Коли тут тиждень поспіль так само простояли щоранку кілька десятків міліціонерів, “стихія” не зникла, лише тимчасово перебазувалася на зупинки громадського транспорту “Оптика” та “Богдана Хмельницького”.
Як зазначив Дмитро Можаєв, усе залежить від економічної ситуації. Скажімо, тепловозоремонтний завод минулого року “вихлюпнув” півтори тисячі людей на вулицю – частина з них тепер працює на дачах під Полтавою і возить вирощене на ринок. На жаль, фінансова складова для людей сьогодні важливіша, ніж власна безпека. Зауваження про те, що тут збирається бруд із усього міста, діє погано. Адже бабця з відром огірків чи смородиною приїхала електричкою безплатно, вторгувала свої 20–40 гривень (або перекупникам віддала товар не торгуючись) і за годину-півтори повернулася додому.
Слово – покупцю
Людмила, мешканка Полтави:
– На так званих стихійних ринках я купую переважно овочі. Вони там свіжі, не “перебабляні”. Одного разу купила яйця домашні, а потім продавця впізнала моя знайома і розповіла, що чоловік живе у місті, а товар закуповує на птахофабриці. Колись на такому базарчику взяла півня, варила цілий день, та він так і не зварився. Тому по м’ясо зазвичай заходжу або у магазин, або на ринок. Нещодавно колега, яка живе у селі, вирізала вдома молодняк птиці, й ми його охоче розкупили. Всі задоволені.
Моя подруга купує продукти на площі Слави біля вокзалу. Взимку і я там курку купила, була смачна. Туди треба їхати на шосту годину або й раніше, інакше у сільських людей товар заберуть перекупники. Сім’ї, що торгують там домашнім молоком, мають своїх покупців, у тих чергах усі давно знайомі, там є довіра.
Молочну продукцію вже десять років купую у однієї господині. Була у неї вдома, бачила, яка вона хазяйка. Тримає одну корову, тому молоко, сметану, сир до нас у двір привозить лише раз на тиждень. Щоп’ятниці ми її вже виглядаємо. Ніяких пляшок, приносимо 3-літрові банки, кожен – свою. Зараз її корова у запуску, тому молоко і сметану беру на роботі у колеги, також сільської жінки.
На зупинці “4-та поліклініка” знаю в обличчя кількох перекупників. Одна з цих бабусь частенько вранці тягне із тролейбуса торбу пластикових пляшок з молоком: на Південному вокзалі скупила. А потім увесь день стоїть на Алмазному продає. Звідки стільки пляшок, і що в них було раніше? Хто з них пив, хто їх мив?

Ольга ЩЕГЛОВА.