Володимир Галактіонович Короленко, 160-річчя якого відзначаємо нинішнього липня (він народився 1853 року в Житомирі, помер 1921-го у Полтаві) був яскравою особистістю не тільки в суспільному житті та літературі. Він – взірець сім’янина, який трепетно любив дружину, дітей, онуку, піклувався про родичів.

Дружина Володимира Галактіоновича Євдокія Семенівна народила чотирьох дочок. Дві померли маленькими, а Софія і Наталія виросли. Наталія продовжила короленківський рід, а Софія – батькову справу, згодом перетворивши його дім на музей.
Сестра письменника Катерина Короленко в майбутньому стане бабусею відомого вченого, академіка Володимира Вернадського. Сестра дружини, Євдокії Семенівни, – Прасков’я Івановська, була народоволкою і опинилася на поселенні аж у Забайкаллі. У засланні народила дочку. Доньки Короленка збирали гроші й надсилали їй, старалися підтримати. Та сталося нещастя – донька Прасков’ї обварилася окропом… Коли термін заслання Івановської-Валашенко закінчився, Володимир зустрів її в Полтаві, виділив кімнату в своєму домі, називав сестрою. Кількість мешканців будинку постійно збільшувалася. Тітка Володимира Єлизавета Скуревич (це й дівоче прізвище його матері-польки) також переїхала сюди.
Провідний науковий співробітник Полтавського літературно-меморіального музею-садиби ім. В. Г. Короленка Людмила Ольховська говорить, що у Єлизавети були задатки польської гоноровитості, вона казала племінницям: “Ви, панночки, нічого не повинні робити самі, все має виконувати прислуга”. А дружина Володимира Галактіоновича, жінка з демократичними поглядами, різночинка, вважала, що дочки мають уміти все. Між ними виникали суперечки, Володимир Короленко увесь час їх примиряв.
Під час перебування у Франції (упродовж 1,5 року) Володимир Галактіонович підтримував листування з тіткою. Та мала звичку скаржитися з різних приводів. У відповідь племінник писав: “Тетя, не добавляйте к реальным трудностям еще и мнимые. Возьмите денег сколько нужно… я еще заработаю”.
Перед початком Першої світової війни Короленко був на курорті в Німеччині. Коли в дочки, яка поїхала до свого нареченого у Францію і вийшла заміж, почалися пологи, його викликали туди. Володимир написав тітці, що внучка врятувала його від німецького полону. Якби не це, його заарештували б і не випустили з Німеччини.
Про ніжне ставлення Володимира Короленка до рідних свідчать листи. Він писав тітці, що дочка слаба після пологів, тому для дитини найняли годувальницю. Незабаром Наталія вже могла годувати сама. Потім дідусь чекав на перші зубки Сонечки… Короленко сподівався, що життя її складеться “без тех ошибок, без тех испытаний, без того дурного, что жизнь прикинула нам самим”. Внучка скрасила життя Володимира Галактіоновича.  “Я сижу в своем кабинете. Пришла Соня, разрисовала стенку синим, стала прыгать на стуле и провалилась. Я скорей вскочил и высвободил ее ножку”, – написав він у листі Прасков’ї Семенівні.
Ці листи Короленка не видані. Людмила Ольховська вважає, що їх варто видати окремим тиражем. Музей має деякі оригінали, але більше копій.
Сім’я молодшої дочки Володимира Короленка приїхала в Полтаву з Франції в 1916 році. “Вы для меня – самое дорогое, что есть в жизни. Родители всегда живут своими детьми. Если знаю, что вы здоровы, могу писать”, – говорив він близьким.
Внучка Володимира Короленка Софія Ляхович – бабуся Сергія Шермана-Короленка. Їй було сім років, коли Володимир Галактіонович залишив світ. У Сергія два сини – Юхим і Всеволод. Рід Короленка продовжується, на відміну від деяких інших найзнаменитіших полтавських родів (останній нащадок Панаса Мирного загинув на Великій Вітчизняній війні, немає офіційних нащадків у Івана Котляревського, хоча останнім часом, каже Людмила Ольховська, “прослідковуються позашлюбні діти”).
Володимир Короленко був Сім’янином з великої літери, вірним родині, всіх згуртовував. У листі до дружини (оригінал – великий скарб музею В. Г. Короленка в Полтаві) Володимир Галактіонович писав: “Як я любив тебе в двадцять, так я люблю тебе і в шістдесят”. Євдокія Семенівна, уродженка Тульської губернії, пережила чоловіка майже на 20 років. Померла в Полтаві у 1940 році.
– На відміну від більшості письменників, Короленко був вірним одній дружині, – говорить Людмила Ольховська. – Чехов писав йому: “С Вами неинтересно куда-то поехать. Вам надо немножко отвлечься от семейных обязанностей”.
Як у всіх відомих особистостей, у Володимира Короленка були прихильниці. Одна особа часто надсилала йому листи “с характерными дамскими притязаниями”, як він написав на одному з них. Володимир Галактіонович відповідав коректно. Взагалі вважав: не відповідати на листи неввічливо. Доньці Короленко писав у листі: “Не слушайся ничьих советов – слушайся только своего ума и своего сердца”.

Наталія ЖОВНІР
Журналіст