Кажуть, усі щасливі сім’ї щасливі однаково. Познайомившись із родиною Тамари Гур’євої, я зрозуміла, що це не так. Сімейне щастя – не подарунок долі, а велика щоденна робота. Без вихідних. І в кожного вона своя.
Завдяки рукам і розуму
Тамара Миколаївна 38 років викладала математику в Полтавському училищі (потім – військовому інституті) зв’язку. Сотні молодих людей із вдячністю згадують жінку, яка не лише навчала точним наукам, а й прищеплювала цікавість до творчого пошуку. Любов до математики перейняла від батька, Миколи Федоровича. У ньому гармонійно поєдналися професія й хобі. Микола Гур’єв мав трудовий стаж у 75 років. З них 55 – трудився в Полтавському педагогічному інституті заступником ректора, деканом фізмату, завідувачем кафедри.

 Тамара Гур’єва з батьком Миколою Федоровичем.

– У батька була чудова пам’ять, – згадує Тамара Миколаївна, – та завжди готувався до кожної лекції, бо вважав, що хоча рівень підготовки у студентів різний, викладач має бути зрозумілим і цікавим кожному. Зібрав величезну бібліотеку спеціальної літератури – дві шафи книжок.
Згодом донька майже всі їх подарувала педінституту, випускницею якого є й сама.
Ще один талант Миколи Федоровича відкрився, коли родина отримала маленький клаптик землі для городу. Весь вільний час проводив на ділянці, вирощував овочі й мав хороші врожаї. Місцеві селяни цікавилися успіхами міського математика: не інакше як науковим методом усе прораховує! А Микола Федорович дуже серйозно ставився до кожної справи, яку доводилося виконувати в житті. Родом він із міста Комиши- на Волгоградської області. У три роки залишився без батька й досяг життєвих висот лише завдяки працьовитим рукам і світлому розуму. З майбутньою дружиною Олександрою Юхимівною Вінник познайомився, коли викладав у Красноградському технікумі.
– Згодом мама працювала лаборантом і викладачем на природничому факультеті педінституту, вихователем у школі-інтернаті №2, – згадує донька.
У родині любили свята, гостей. Серед них були учні й колеги Миколи Федоровича, багато з яких стали знаменитими – Віктор Пасічний, архітектор Полтави; Ілля Соколовський, головний військовий архітектор Москви; народний артист Юрій Тимошенко (Тарапунька). Саме для гумориста Тарапуньки господиня завжди готувала його улюблену страву – запечену качку.
Син Гур’євих Вадим теж пішов батьківською стежкою. Закінчив фізико-технічний факультет МДУ ім. М.В.Ломоносова, працював у академмістечках Новосибірська і Харкова. Як і батько, він – кандидат фізико-математичних наук. Працював до останнього свого дня, говорив оточуючим: “Що я без роботи?”. Цьогоріч Вадиму Миколайовичу було б 80…
Разом зі шкільних років
У моєї співрозмовниці – відтепер старійшини математичної династії – двоє синів. Ще в школі вона закохалася. Історія була схожа на “Ромео і Джульєтту” не лише через юний вік героїв, а й через певну конкуренцію сімей. Однокласник Сашко був теж із родини науковця, знаного викладача, але хімії, Андрія Потаповича Каришина. Олександр і Тамара вступили до КДУ імені Шевченка на мехмат. На третьому курсі зіграли весілля. Розлука шлюбу не зашкодила – через хворобу Тамара повернулася до Полтави і довчилася в рідному місті.
Олександр Андрійович Каришин – інженер-програміст, чудовий фотограф, знімає любительські фільми про велику родину, яка поєднала науковців – любителів точних і природничих наук. Старший син Тамари і Олександра, Ігор, змалечку цікавився життям рослин, тварин. Дуже любив усе живе. Часто рятували з мамою звірят, пташок. Якось у чотири роки зробив зауваження перехожим у Корпусному парку:
– Якщо всі будуть ходити по газонах, що від них залишиться?..
Мріяв про МДУ, але були саме буремні 90-ті, й у Москву батьки не пустили. Закінчив природничий факультет ПДПУ ім. В.Г. Короленка, вступив до аспірантури науково-дослідного інституту свинарства. Згодом з науки довелося піти. Та хлопець не розгубився. Де тільки не працював! І на ринку, і на виробництві, і з рідкісними тваринами. Завдяки йому в Полтаві почали влаштовувати виставки екзотів.
Молодший, Юрій, – випускник університету економіки і торгівлі. Професія у нього незвична – аквадизайнер. Оформляє акваріуми, басейни, декоративні водоспади. Юра також вправний кулінар і кравець. У шкільні роки навчився самостійно шити одяг “під фірму”. І музику любить. На конкурсі, присвяченому Володимиру Висоцькому, виграв гітару за майстерне виконання його творів.
Продовжувачі роду.

У бабусі Тамари троє внуків. Двох дітей – 14-річну Настю та 8-річного Сашу – має старший син, шестирічного Мишка – молодший. Найменший онук з трьох років розпізнає всі марки автомобілів, які бачить на вулицях Полтави. Малює і розфарбовує тільки машини. Онуки добре знають історію сім’ї і хочуть, коли виростуть, теж прислужитися своєму старовинному рідному місту.

 Тамара Миколаївна, Олександр Андрійович, їхній син Юрій, онуки – Анастасія, Олександр, Мишко.

– У травні на фасаді університету була відкрита меморіальна дошка на честь Андрія Каришина, – каже співрозмовниця. – Це стало святом для всієї нашої родини.
– Я вдячний моєму прадіду Андрію за те, що виховав такого хорошого сина – мого дідуся і тезку Олександра, – щиро додає третьокласник Сашко.
Цікаво, що Саша хоче стати вчителем математики, Настя навчається в математичному класі. Що тут скажеш? Династія! В педуніверситеті є меморіальні аудиторії імені Миколи Гур’єва і Андрія Каришина. Правнукам є на кого рівнятися.
– Сім’я має бути дружною, а робота – приносити задоволення, – ділиться секретом життєвого успіху Тамара Миколаївна Гур’єва. – Лише так кожний день даруватиме радісні моменти і приємні враження.