Створювали "Долю Марини" режисери-постановники Київської кіностудії художніх фільмів Ісаак Шмарук та Віктор Івченко за оригінальним сценарієм відомої журналістки Лідії Компанієць у мальовничих куточках Великобагачанського району побіля тихоплинного Псла. Багато мешканців райцентру, Білоцерківки та Красногорівки охоче брали участь у масовках. Павільйонні зйомки проходили на кіностудії, а деякі – на Вінниччині.

Всесоюзна прем'єра "Долі Марини" відбулася на початку 1954 року. На шпальтах багатьох газет рікою лилися захоплені відгуки про картину, хоча були й докори за прямолінійний поділ персонажів на "добрих" і "поганих", певне прикрашання дійсності.

Що ж обумовило таке тривале її довголіття? Чому і зараз вона хвилює глядачів уже на телеекранах? Думаю, що, перш за все, справа – у правдивості почуттів. Глядачі зустрілися з живими людьми, котрі вирішували свої повсякденні нелегкі проблеми у післявоєнному селі. Колгоспна ланкова Марина Власенко  – особистість. Саме в її долі так сонячно віддзеркалювався свіжий подих реального життя села, яке розправляло плечі після воєнної розрухи.

Талановита театральна актриса Катерина Литвиненко, закохана у свою екранну героїню, самовіддано й натхненно створила світлий і привабливий образ української жінки-трудівниці. Це по-справжньому були її зіркова роль, велика творча перемога. Марина самовіддано трудиться у ланці з донькою Галею, яку виховувала у праці, прищеплювала повагу до людей. Героїня чекала на свого красеня чоловіка Терентія, який ось-ось мав повернутися після закінчення інституту, де навчався на стаціонарі, й усі ці роки морально підтримувала його. Та приїхав Терентій і заявив Марині: "Я духовно переріс тебе… Дай згоду на розлучення…"

Скільки довелося їй пережити, як краялося її зболіле добре серце. Вона не пробачила зради чоловікові, який із часом став кар'єристом, пристосуванцем і гульвісою. Пережити особисту драму їй допомогли любляча донька Галя, подруги, які трудилися з нею у колгоспі, керівництво господарства, всі земляки-односельці. Поруч із ними Марина вірила, що доля їй обов'язково усміхнеться.

У "Долі Марини" знімалося ціле сузір'я добре відомих на той час акторів театру й кіно. Голову колгоспу Гната Підкову переконливо зіграв народний артист СРСР Олександр Сердюк, поруч із ним на екрані – незабутні Леонід Биков, Микола Гриценко, Борис Андрєєв, Михайло Кузнєцов, Нонна Копержинська, Тетяна Конюхова. Ексцентричну роль фотокореспондента обласної газети зіграв наш краянин Юрій Тимошенко (Тарапунька). Чудову музику й пісні створили композитор Герман Жуковський та поет Олекса Новицький – "Ти, любов моя", "Краю наш". Звучать у фільмі й веселі українські народні пісні. Заслуговує доброго слова і робота головного оператора Володимира Войтенка, який майстерно зняв портрети героїв фільму, безкраї надпслянські поля, хроніку битви за врожай.

Оптимістичним і життєстверджуючим став фінал картини, де Марина повертається до рідного господарства вже  дипломованим агрономом, Героєм Соціалістичної Праці. Захоплено зустрічають її, радіють і гордяться нею земляки-колгоспники. Закохано дивиться на неї голова колгоспу Гнат Підкова, який ще з юних літ зберіг у своєму серці великі почуття до цієї кароокої, милої, сильної і мужньої жінки. А в прозорому осінньому небі летить на південь журавлиний ключ. Життя триває…