22 січня 1918 року Українська Центральна Рада в Києві ухвалила ІV Універсал, в якому проголосила Українську Народну Республіку “самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу”, 22 січня 1919 року Директорія, продовжуючи державницькі традиції своїх попередників, ухвалила Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Відтак цій даті судилося вже у роки української революції стати Днем Соборності, а 30 грудня 2011 року Президент України Віктор Янукович видав Указ “Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат та професійних свят”, яким встановлено День Соборності й Свободи України, що відзначається кожного року 22 січня.

Повертаючись до подій майже  столітньої  давності, усвідомлюємо, наскільки вагомою для України була та задекларована заява про соборність і свободу і наскільки актуальною і значущою вона є сьогодні. Тільки в єдності та згуртованості сила українського народу. Дії Президента України Віктора Януковича та Уряду націлені на консолідацію українського суспільства, збереження територіальної цілісності та могутності України.

Розбрат, непорозуміння окремих політиків, які через невміння об’єднувати зусилля, через нескінченні чвари підривають імідж держави, що негативно впливає на зовнішню політику України, її інвестиційну привабливість.

Цей день нам дає можливість зупинитися і замислитися: досить галасу і амбіцій. Ми – єдиний народ. У нас одна мета – незалежна європейська країна успішних людей. Тож об’єднаймось! Справдимо давню мрію пророка нації Тараса Шевченка і спільними зусиллями, з розумінням і підтримкою розбудовуватимемо власну державу.

Архіви зберігають для нащадків документальні свідчення участі наших земляків у переломних історичних подіях становлення України. Представники Полтавщини у період української революції активно працювали на розбудову української державності. Під текстом документа про возз’єднання українських земель 22 січня 1919 року стоять і  підписи двох наших земляків – Симона Петлюри та Андрія Макаренка. Інший полтавець, генерал-хорунжий армії УНР Борис Палій-Неїло цього історичного дня відповідав за організацію урочистого військового параду на Софійській площі й сам брав у ньому участь.

Значний внесок у справу розбудови Української держави та Української Народної Республіки зробили полтавці, які очолювали у період революції різні українські уряди: Федір Лизогуб (голова Ради Міністрів Української держави з 3.05.1918 р. по листопад 1918 р.), Борис Мартос (голова Ради Народних Міністрів УНР з 9.04.1919 р. по 19.08.1919 р.) та Андрій Лівицький (голова Ради Народних Міністрів УНР з 14.10.1920 р. по листопад 1920 р.); очолювали різні міністерства: Іван Стешенко (генеральний секретар освіти УНР), Микола Порш (генеральний секретар праці і військових справ УНР), Олександр Шульгін (генеральний секретар міжнаціональних та міжнародних справ Генерального Секретаріату), Сергій Шелухін (генеральний суддя, міністр судових справ УНР), Павло Чижевський (міністр фінансів Директорії УНР).

Мешканці Полтавської губернії не могли вільно висловити свої думки і почуття про події, що відбувалися у Києві як у 1918-му, так і в 1919 році. У ті січневі дні населення нашого краю перебувало під владою більшовиків і  відчуло усі ганебні явища, притаманні військовому часові.  Відома лише позиція Полтавської губернської народної ради, оприлюднена у квітні 1918 року на проголошені Українською Центральною Радою ІІІ та ІV Універсали. У непевній та непередбачуваній політичній ситуації полтавці засвідчували свою підтримку Центральній Раді, разом із тим висловлювали пропозиції щодо розширення та зміцнення прав органів місцевого самоврядування. У резолюції губернської народної ради, яку оприлюднив 22 квітня 1918 року голова Полтавської управи М.Д. Токаревський, зокрема, зазначалося: “Полтавська Губерніяльна Народня Рада звертає увагу Центральної Ради і Міністерства, що тільки утворення єдиної сильної демократичної влади, що обіпреться лише на народ в лиці місцевих самоврядувань, забезпечить Народній Республіці буйний розцвіт держави української”.

Події української революції не втрачають і сьогодні своєї актуальності, оскільки без об’єктивного висвітлення історичної боротьби українського народу за соборність своїх земель ми не можемо у повному об’ємі осмислити і політичні процеси, що відбуваються на сучасному етапі. Тож День Соборності й Свободи  має стати історичним символом об’єднання вже незалежної України, яка з упевненістю дивиться у майбутнє.