І почався безлад, який уже триває, мабуть, з півроку, та й кінця-краю йому не видно. А страждають перш за все споживачі, у даному випадку – передплатники, які зі своїх мізерних пенсій чи зарплат викроїли кошти для передплати газети, а тепер змушені за свої ж гроші отримувати запізнілу чи застарілу інформацію або й зовсім її не отримувати, бо поштовики не спроможні принести газету. Можливо, високому начальству періодику доставляють вчасно, проте зовсім інша картина в райцентрах і селах.

Керівництво “Зорі Полтавщини”, як я довідався з публікації газети, зініціювало проведення наради  з приводу роботи, а точніше кажучи, бездіяльності Полтавської дирекції “Укрпошти”. Така нарада відбулася в облдержадміністрації в грудні минулого року. Редактори, представники ряду центральних і місцевих видань пожалілися на ганебний стан доставки періодики. На тому все й закінчилося. Як же прореагували на вкрай незадовільну ситуацію обласні керівники, які проводили нараду? Думаю, що ніяк. Бо передплатники отримують свої газети із запізненням або ж їм пояснюють, що “газет не буде, бо не привезли з Полтави”. І, звичайно ж, все стає одразу зрозумілим: принцип “рятуйся, хто як може” завдяки чиновницькому непрофесіоналізму, несумлінності й байдужості не лише процвітає, а вже дає рясні плоди. Тільки вони людям дуже гіркі. Й, врешті-решт, оті будяки хтось таки та виполе…

Нині на всіх перехрестях ми чуємо про збільшення кількості робочих місць, підвищення зарплат, здатність “Укрпошти” прийти в усі куточки країни. А фактично триває безпідставне скорочення працівників, закриваються школи, ФАПи, листоноші по селах змушені працювати по 2–3 дні на тиждень, бо, бачте, оптимізація, реформування. Завдяки таким реформам лист, відправлений із одного району області в інший блукає кілька тижнів. Хіба про все це не відомо відповідним обласним керівникам і депутатам?

Мені й моїм одноліткам – дітям війни – дуже боляче, що наше дитинство понівечила чужоземна орда, а нашу старість топче “своя”.

До кого ж звертатися, у кого просити захисту?!