Пам’ятники та пам’ятні знаки, встановлені на єврейських могилах жертв фашизму, красномовно нагадують про біль втрат. На відміну від інших трагедій людства, Голокост мав кілька характерних рис, які відрізняють його від голокостів інших сторіч. Під час нацистського Голокосту на великому географічному просторі планомірно були знищені мільйони людей: будувались табори смерті в багатьох країнах Європи, де запроваджувалась система винищення.

Для здійснення Голокосту (від грецького holokaustos – цілопалення, жертвопринесення за допомогою вогню) застосовувалися нові на той час види хімічних та механічних засобів убивства людей. Існують численні приклади використання полонених для медичних експериментів, тортур. Характерною рисою Голокосту є намагання підтримувати “чистоту раси”, знищуючи представників усіх верств мирного населення, включаючи дітей. Після окупації Німеччиною західної частини СРСР саме євреї України були першими на цьому жахливому шляху. В їх винищуванні брали участь 4 айнзацгрупи СС (А, В, С, D), додані до відповідних груп військ Вермахту, поліцейські батальйони СС і тилових частин Вермахту, місцеві колабораціоністи, союзники нацистської Німеччини.

Понад три роки нацистський смерч душив Україну. Вбивства євреїв розпочалися восени 1941 року: спочатку – в Центральній, а потім – і в Західній Україні. Було спалено сотні сіл, знищено понад шість мільйонів мирних жителів. Серед них – півтора мільйона єврейських жінок, дітей і немічних старих. Із теренів України зметено цілі містечка. Відповідно до директив Гітлера на окупованих радянських територіях фашисти розстрілювали й представників інших етнічних та соціальних груп. У 1942 році нацисти почали програму остаточного “вирішення” єврейського питання. Були виділені спеціальні концентраційні табори, обладнані газовими камерами, куди ешелонами привозили людей, розвантажували і сортували, як худобу. Більш-менш здорових залишали для підсобних робіт, дітей використовували для забору крові, а потім відправляли до крематорію. Решту роздягали, стригли і заганяли або в крематорій, або в газові камери…

Не оминула ця трагедія і наше місто. Масове винищення єврейського населення у Полтаві розпочалося 23 листопада 1941 року. Всіх євреїв змусили носити великі жовті зірки Давида (лати) на одязі спереду та ззаду. Це був особливий дискримінаційний знак, який мав вирізняти євреїв з-поміж іншого населення міста. Очевидці згадують, що люди з жовтими зірками ходили по вулицях знітившись, боялися дивитися в очі перехожим. Чимало полтавців жаліли їх, намагалися підтримати хоча б добрим словом. Але були серед городян і ті, які плювали євреям услід.

Акція знищення була запланована і здійснена зондеркомандою айзенгрупи “С” на околиці міста біля “Червоних казарм” за сценарієм Бабиного Яру. Екзекуція почалася зі збору людей нібито для переселення їх в інше місце. В усіх були вилучені цінності, одяг, взуття. Людей, які тремтіли від холоду, відводили групами до стрільбища. Немовлят скидали в ями живими, а старшим змащували губи, інші ділянки обличчя отруйною рідиною. Багато росіян і українців (змішані шлюби) вмирали разом із родинами. Всю ніч із 23 на 24 листопада 1941-го лунали постріли, було чутно тремтіння та плач полтавської землі. На місці розстрілу в 1970 році встановлено пам’ятник “Скорботна мати”, на якому викарбувано імена полтавських євреїв, убитих у ту ніч. Проте й досі не встановлено імена всіх жертв. У путівнику по Полтаві (видання 1962 року) сказано, що на цьому місці покоїться прах понад 10 тисяч людей.

За даними Акта надзвичайної комісії з розслідування злочинів фашистів на Полтавщині, яка працювала у 1943–1944 роках, у Полтаві за роки окупації знищено близько 19 тисяч населення. Багато українських сімей, ризикуючи життям, рятували від фашистської розправи приречених євреїв, передавали продукти й одяг до гето, надавали притулок. Недаремно нині серед тих, хто рятував євреїв під час війни, чи не найбільше саме українців удостоєно почесної єврейської відзнаки “Праведник народів світу”. Цього дня ми не лише згадуємо жертв війни та Голокосту, а й маємо вшанувати героїв опору нацизму, виховувати молодь на прикладах толерантності та взаємоповаги між народами, духовного подвигу заради врятування життя людей. Тож одним із головних уроків Голокосту є те, що толерантність – важлива умова порозуміння між народами та покращення нашого світу.

Час – швидкоплинний. Та навряд чи він зможе вилікувати ту глибоку рану, завдану фашизмом, що залишилася в серцях багатьох людей світу. Незважаючи на це, ми повинні пам’ятати і повертатися до цієї трагічної сторінки історії, адже, забуваючи своє минуле, ми можемо занапастити майбутнє в душах наших дітей. Пам’ять – це наш найцінніший скарб. Закликаємо пам’ятати заради того, щоб ця трагедія ніколи не повторилася.