“Офіційне” японське ім'я чемпіона – Кокі Ная. Він народився на півдні Сахаліну в місті Сікука (сьогодні – Поронайськ Сахалінської області Росії). Його батько, Маркіян Боришко, завжди називав сина Іваном. Мати хлопця, Кійо Ная, походила з префектури Хоккайдо. Через сварку із батьками виїхала на Сахалін, де працювала у ткацькій крамниці. Там Кійо познайомилась із Маркіяном Боришком – уродженцем села Рунівщина Полтавської губернії (тепер – Зачепилівський район Харківської області, в цьому селі майже половина мешканців і досі мають прізвище Боришко).

Маркіян Боришко прибув на південь Сахаліну 1900 року в складі групи українських переселенців. 1905 року, після російсько-японської війни, Південний Сахалін перейшов до складу Японії. 1925 року М.Боришко опинився у південносахалінському містечку Одомарі (тепер – м. Корсаков Сахалінської області РФ). 1928 року Маркіян і Кійо одружилися, а наступного – заснували власну молочну ферму. Вони народили трьох синів і доньку. Тайхо Кокі був другим сином.

Під час Другої світової війни японський уряд почав проводити жорстку політику щодо іноземців, тому 1943 року, за підозрою в шпигунській діяльності, поліція розлучила Маркіяна Боришка з сім'єю і помістила його в резервацію в селі Мікінай, де утримували осіб слов'янського походження. Остаточно зв'язок із родиною було розірвано 1945 року через окупацію Сахаліну військами СРСР. Як і більшість японців, дружина Маркіяна з дітьми мусила рятуватися втечею на батьківщину, а українця нова влада туди не відпустила.

Коли Кійо 1945 року повернулась додому, батьки відмовилися від неї як від жінки, що була заміжня за “шпигуном і росіянином”. Родина була змушена покинути оселю батьків Ная Кійо і постійно мандрувати в пошуках заробітку. Тим часом Маркіян три роки працював перекладачем з японської в органах радянської контррозвідки “СМЕРШ”, доки у 1949-му за сфабрикованою справою про “антирадянську діяльність” його не позбавили волі на 10 років. 1954 року був амністований, працював сторожем Сахалінського обласного музею і помер 15 листопада 1960 року від запалення легень у Южносахалінську, нічого не знаючи про долю родини й успіхи сина.

У рік смерті батька Ная Кокі, який став сумоїстом у 1956 році, перейшов до вищого ешелону японської професійної ліги сумо (макіноуті) й тоді ж отримав приз за техніку боротьби. Став йокодзуною 1961 року.

Тайхо Кокі досі ставлять у приклад молодим спортсменам як еталон працьовитості, старанності й цілеспрямованості. Для світу японського сумо його смерть є великою втратою. Тайхо Кокі – кавалер ордена України “За заслуги” ІІІ ступеня.