Православна Церква встановила традиції святкування Надвечір’я Різдва Христового вже в IV столітті. В V столітті Константинопольський патріарх Анатолій, а потім Анатолій і Софроній Єрусалимські, Косма Маюмський та Іоанн Дамаскін написали для святкування Різдва Христового священні піснеспіви, якими Церква прославляє цю радісну подію.

День Надвечір'я завершує Чотиридесятницю перед Різдвом. Цього дня обов'язковий суворий піст. Прийшовши з храму після ранкової служби, віруючі утримуються від їжі до вечора, до появи на небі першої зірки, яка символізує зорю, що зійшла над Віфлеємом у момент народження Христа.

На столі, за народною традицією, має бути дванадцять пісних страв – на честь дванадцяти апостолів. Обов'язковими на передріздвяній святій вечері мають бути кутя та узвар. Серед інших традиційних страв – борщ, риба, гриби, пироги з квасолею та капустою. Кутя вважалася головною обрядовою їжею, а тому з нею пов'язано чимало обрядодій. Після її приготування, вийнявши горщик, дивилися: якщо зерна піднялися через вінчик – на добробут, а запали – на лихе передвістя. До звареного збіжжя додавали меду.

Як тільки на небосхилі з'являлася перша передвечірня зірка, всією родиною сідали за стіл. Першим, як і годилося, займав місце господар, а за ним – інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляти тихцем. Вставши, глава сімейства пропонував пом'янути покійників і запросити їх до Святвечора. Вважалося, що саме в цей час всі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, а відтак звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви і клали ложки. Слідом за господарем усі присутні виголошували молитву.

Після вечері діти мали віднести обрядову їжу своїм хрещеним та бабам-пупорізкам. Матері клали на тарілку книш чи калачі, іноді цукерки, і діти, зайшовши до хати, казали: “Добрий вечір! Мама і тато прислали вам хліб, сіль і вечерю…” Хрещені забирали принесену вечерю і взамін давали свою, а дітей обдаровували горіхами, цукерками чи грішми.