1995-го – ВАТ “Ремсільгосптехніка”. В 1998 році при ньому організували новітню МТС – машинно-технічну станцію, у 2000 році до складу підприємства увійшла приватна агрофірма “Урожай”, і спектр діяльності розширився – взяли в оренду кілька тисяч гектарів землі, стали вирощувати сільськогосподарські культури, придбали нову техніку, взяли в оренду й земельні паї, за які вчасно розраховуються. Із 2002 року працює приватне підприємство “Ремсільгосптехніка”. Як би не змінювалися назви, підпорядкування, форми власності, проте спеціалізація залишалася незмінною – обслуговувати техніку, яка працює на ланах району. В усі часи це були підприємства, які на договірних засадах здійснювали виробничо-технічне обслуговування агроформувань. Працівники допомагали селянам краю вирощувати і збирати врожаї, механізувати виробничі процеси, постачали запчастини, міндобрива, пальне, ремонтували трактори, комбайни, сіялки, автомобілі, інші машини й механізми.

Із Глобинською сільгосптехнікою пов’язані імена багатьох знаних на Полтавщині людей. Тут працювали Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради СРСР Василь Курченко, кавалер ордена Леніна Павло Огар, народний депутат України першого і другого скликань Петро Ківшик, колишній голова Полтавської обласної ради народних депутатів Іван Гопей, секретар Полтавського обкому профспілки працівників сільського господарства Костянтин Усатий, представник Президента України в Глобинському районі, голова райвиконкому Віталій Солошенко, голова райдержадміністрації та райради Григорій Бугаєць та інші.

Нині тут працюють понад сто трудівників. Продовжуються добрі традиції попередніх поколінь. Піднімають на флагштоці Державний прапор України на честь кращих трудівників і колективів виробничих підрозділів. У складі ПП – автопарк, ремонтна дільниця, олійниця, цех із виробництва круп, пекарня, різноманітні служби.

“Працювала все життя чесно…”

Напередодні Нового року в колективі “Ремсільгосптехніки” – велике свято. Вітатимуть колег – жінок-трудівниць, котрі мають найдовший трудовий стаж, Професіоналок з великої літери. На їхню адресу прозвучить чимало добрих слів, пісень і віршованих рядків, їм вручать подарунки й квіти, разом пригадають приємні й складні моменти трудової біографії й запитають, у чому секрет такої відданості справі, своєму підприємству… Щоб, не рахуючись із часом, незважаючи на економічні негаразди, а їх багато випало на долю ювілярок, за будь-яких умов не скаржитись, не шукати легшу роботу, а продовжувати працювати і сумлінно виконувати свої обов’язки. Ще й інших навчати, бути добрим другом, порадником, наставником у всьому…

 Ганні Андріївні Панченко днями виповнюється 75 літ. Трохи раніше зустріла славне 65-річчя Марія Іванівна Сироватень.

***

Марія Сироватень – родом із села з красивою, оспіваною в кіно, назвою Малинівка Землянківської сільської ради Глобинського району. Після закінчення восьмирічки в 1962 році дівчина прийшла працювати в “Ремсільгосптехніку”. І з того часу має у трудовій книжці запис про роботу лише на одному підприємстві. Хоча назви організації змінювалися, колектив залишався той самий. Свого часу закінчила без відриву від виробництва Лубенський бухгалтерський технікум, і з 1968-го працює бухгалтером. Чоловік Марії Іванівни, Іван Трохимович, який, на жаль, вже відійшов за вічну межу, довгий час працював газоелектрозварником у цьому ж колективі.

Жінка розповідає, що дочка Світ

лана по фінансовій стежині не пішла, стала редактором у районній друкарні. (До речі, у 2004 році в місцевому видавництві “Поліграфсервіс” побачила світ книга про багату історію “Ремсільгосптехніки”). Внучка Марії Іванівни закінчує навчання у Полтавському університеті економіки і торгівлі, внук – десятикласник. Дочка з внуками живуть окремо, але недалеко. Марія Сироватень доглядає свою стареньку 90-річну маму Ганну Федорівну. Мама теж трудилася на цьому підприємстві, правда, недовго. Марія Іванівна має власний будинок, займається присадибним господарством, на дозвіллі любить в’язати і вишивати. Для рукоділля потрібно багато часу, а його невтомна жінка не має.

– Веду на підприємстві архіви за всі роки, – розповідає Марія Іванівна. – З документами працювати складно, багато змін у законодавстві, треба, щоб усе завжди було в порядку. Стараюся…

Жінка пригадує, як у 1962 році об'єднання “Сільгосптехніка” тільки створилося, виробничі й технічні його підрозділи вчорашній школярці здавалися великими і потужними, раділа, що працює тут, з повагою дивилася на досвідчених майстрів своєї справи. На роботу її приймав тодішній керуючий районним відділенням об’єднання “Сільгосптехніка” Савелій Якович Пашков. Багато було хорошого в трудовому житті – гарні стосунки в колективі, взаємодопомога.

– Мабуть, багато молодих спеціалістів бухгалтерській справі вивчили? – цікавлюся у ювілярки.

– Звичайно ж, вчила премудростям. Як без цього? Ну яка я героїня? Працювала все життя чесно, та й усе, – каже скромна жінка, незвична до уваги журналістів.

– Марія Іванівна довгий час у нас очолює спостережну раду – це щось на зразок колишнього комітету народного контролю, важлива посада, – приєднується до розмови директор ПП “Ремсільгосптехніка” Володимир Андрієнко. – А ще раніше вона була заступником комсорга підприємства, організовувала молодь. І вивчила багатьох молодих колег, які згодом пішли працювати головними бухгалтерами в різні організації, – Інну Вороніну, Ларису Чайку, Ларису Штомпель, інших. І зараз фору молодим може дати у професіоналізмі.

І робота ладилася, і пісня співалася

Ганна Панченко має 56 років трудового стажу. Народилася в селі Ляшівка Чорнобаївського району Черкаської області. На роботу в Глобине приїхала за розподілом після закінчення Української сільськогосподарської академії, де отримала спеціальність бухгалтера-економіста. Після школи попрацювала трохи в колгоспі “Росія” на батьківщині. Отримавши диплом, пов’язала трудове життя з глобинським підприємством, кращої долі шукати у великі міста не поїхала. Працювала економістом, головним економістом, нині завідує відділом маркетингу.

– Раніше люди прагнули до того, щоб працювати на одному місці, якось краще бул
о в одному колективі, а зараз не так, більше з роботи на роботу бігають. Часи змінилися. Наше підприємство працювало в будь-які, навіть найважчі, періоди, трималося на плаву, – з гордістю відзначає Ганна Андріївна. – Таких підприємств, як наше, в області, мабуть, більше немає. А у нас все збережене і примножене. На мій погляд, до 1991 року було працювати простіше при плановій системі, хоч мали багато роботи. Потім стало складніше. Керівник наш, Володимир Михайлович, про підприємство дбав завжди, щоб у всіх робота була. Узяв, приміром, у лізинг комбайни для збирання зерна і кукурудзи, ми надавали послуги господарствам зі збирання врожаю, і це допомогло протриматися. Колектив був великий, ми обслуговували колгоспи, у нас були автопарк, майстерні. Колгоспи розвалили, і колектив скоротився. Ми завжди працювали самостійно, до нашої структури належали підрозділи в Манжелії, Великих Кринках, Градизьку. Працювали всі за планом, майстерня обслуговувала кілька районів, вели торгівлю запчастинами, добривами, хімікатами, механізували ферми. Все це треба було порахувати, оприбуткувати, оформити.

Колеги розповідають, що Ганна Андріївна добре співає. Коли зустрічали в колективі високе керівництво, то завжди – з піснею, а заводила пісню саме вона.

– І з земляком із Красногорівки, членом ЦК Компартії України Станіславом Хоменком співала, – додає директор Володимир Андрієнко. – І роботу зробити, і поспівати встигали. Була у нас і художня самодіяльність.

– Не дуже вистачало часу в мене на самодіяльність, – посміхається жінка, – бо часто бувала в роз’їздах по району, по колгоспах області, й у Полтаву в справах їздила ледь не через день, звітність возила.

– Виставляють нам, приміром, рахунок за комбайни, – переходить на виробничі теми керівник. – Ми з Ганною Андріївною приходимо до замовника з паперами. А він каже, що ти більше цю жінку не приводь. Вона йому до копієчки все в голові вирахувала, і, як він не мудрував, нічого в нього не вийшло, щоб схитрувати. Розрахувався – все чітко. Документи – як належить. У Київ вирішувати справи я їздив тільки з нею…

У Глобиному Ганна Андріївна не тільки знайшла розраду в роботі, а й зустріла своє жіноче щастя: вийшла заміж за місцевого юнака. Прожили в парі кілька десятиліть.

Чоловік, нині, на жаль, покійний, Станіслав Маркіянович все трудове життя працював у колгоспі імені Мічуріна, який очолював Герой Соціалістичної Праці Василь Курченко – знана і в районі, й в Україні людина. То було найбільше в районі господарство. Там працювала головним агрономом і мама нинішнього директора “Ремсільгосптехніки” Ганна Петрівна Андрієнко.

…Ще з юних літ Ганна Панченко гарно вишиває.

– Вишивала замолоду багато, портрет Шевченка вишила. А як почала працювати, то стільки роботи всякої, як у всіх жінок, що часу вже немає на рукоділля…

Жінка має двох синів і внучку. Старший син, Андрій, – механік у газовій службі Глобинського м’ясокомбінату, Володимир закінчив Полтавський технічний університет, Кременчуцьку філію Дніпропетровського університету за спеціальністю “фінанси”, працює економістом у приватній фірмі. Тож професійну стежину мами продовжив молодший син…

***

– Наші ювілярки – найдосвідченіші працівниці, моя опора, моя підтримка. Як треба, то і вранці раніше прийдуть, і увечері затримаються. Знають роботу як “двічі по два”. Усі надії колективу – тільки на них. Вони без роботи не можуть, і робота не може без них. І молодих навчають, і допомагають, – підсумовує Володимир Андрієнко. – Наше підприємство – взагалі кузня висококваліфікованих кадрів, і така традиція продовжується. Користуючись нагодою, хочу привітати і ювілярок зі славними датами, і всіх працівників, партнерів, земляків із наступаючими Новорічними і Різдвяними святами, побажати здоров’я на довгі літа, успіхів у роботі й благополуччя в родинах.