Герой кінострічки Андрій Панченко – вмілий і вольовий керівник нової післявоєнної формації. Вихованець дитбудинку, а в роки війни – бойовий офіцер, після Перемоги закінчив гірничий інститут. Панченко працював на одній із шахт начальником дільниці, проявив себе здібним організатором виробництва і невдовзі був рекомендований на посаду начальника відстаючої шахти. На шахті “кульгала” дисципліна, особливого клопоту завдавала сьома дільниця, де зібралися не досить сумлінні працівники – ледачкуваті, схильні заглянути в чарку…

Нелегко було новому керівнику налагодити виробництво, помилявся, зривався, добивався свого вольовими рішеннями. Довелося навіть на певний час очолити горезвісну сьому дільницю. І люди пішли за ним, бо врахував настанови й слушні поради шахтарів-ветеранів, небайдужих і мудрих людей. Нарешті шахта вийшла з довготривалого відставання, і над її високим копром засяяла червона зірка – символ трудових досягнень колективу.

Роль Андрія Панченка зіграв талановитий актор Петро Омельченко (на фото). Зіграв щиро, натхненно, створивши складний і переконливий образ керівника високої проби. Роль його однокурсниці красуні Тамари, яка працювала поруч на спорудженні шахти “Полтавська-комсомольська”, зіграла молода актриса Олена Ліцканович. Її героїня, закохана в Андрія ще зі студентських літ, горда і самовпевнена, так і не стала обраницею його серця. Гострохарактерний образ машиніста вугільного комбайну Костя Зінченка блискуче зіграв Ігор Жилін. Як і Олена Ліцканович, він був випускником Харківського театрального інституту. Цікаво, що за порівняно невеликий проміжок часу Олена успішно знялася в фільмах “Лимерівна”, “Одного чудового дня” та “Педагогічна поема”. Всі ці кінострічки створювалися на Полтавщині. Роль милої, веселої вдачі дівчини-трудівниці Нелі Булатової, машиніста електровоза, теж колишньої вихованки дитбудинку, втілила на екрані актриса Тетяна Конюхова (на фото). Вона ще студенткою успішно дебютувала у стрічці “Майська ніч”, а у 1953 році зіграла у славнозвісній “Долі Марини”, яка теж знімалась у полтавському краї. Наш незабутній земляк, актор із народу Степан Шкурат зіграв старого шахтаря-ветерана.

Кожен з акторів створив переконливий характер славних трударів шахтарського Донбасу. Серед них – Юрій Бєлов, Маргарита Криницина, Іван Переверзєв, Євген Моргунов, Андрій Сова, Надія Румянцева.

Натурні зйомки фільму “Гори, моя зоре!” проходили на шахтах Донецької та Луганської областей. Знімальна група постійно відчувала всебічну підтримку адміністрацій та працівників шахт. Картина знімалася в кольорі, в ній багато творчих знахідок, соковитих кадрів і сцен. Це – заслуга головного оператора Олександра Пищикова.

Багата й різнобарвна музична палітра фільму. Оригінальну музику та ряд чудових пісень створив до нього композитор Ігор Шамо. Світла, лірична “Гори, моя зоре!” червоною ниткою проходить через увесь фільм. До речі, після виходу фільму на екрани пісня часто звучала в радіоефірі у виконанні таких знаних співаків, як Володимир Нечаєв та Олександр Таранець. Звучать у фільмі й українські народні пісні.

Кінооповідь закінчується на оптимістичній, життєстверджуючій ноті. Пройшовши нелегкі життєві випробовування, Андрій Панченко здобуде визнання і повагу шахтарів, зустріне й особисте щастя в особі Нелі. Виявиться, що вони виховувались в одному дитбудинку. Щасливі й зворушені, закохано дивитимуться вони теплого літнього вечора на вогні рідного селища, в якому живуть славні друзі шахтарі. По-дитячому радітимуть червоній зірці, що гордо пломеніє над їхньою шахтою. І звучатиме про неї, непогасну, пісня щира, душевна і світла, як і їхнє велике, незрадливе кохання…

Нині виповнюється 55 років із дня виходу на екрани художнього фільму “Гори, моя зоре!”.