Нині ми відзначаємо 90-річчя митця, якого знають не лише на нашій землі, а й далеко за її межами. Зі своїм колективом Валентин Юхимович об’їздив багато країн світу – був із гастролями в Польщі, Болгарії, Німеччині, Австрії, Чехословаччині, в країнах Середземномор’я. А з Франції (де колектив 1982 року дав більше 40 концертів у багатьох містах та з величезним успіхом виступив на Міжнародному фольклорному фестивалі) ансамбль повернувся до Полтави з великою золотою медаллю, дипломами та визнанням. “Лтава” брала участь у кількох таких фестивалях, зазначає директор музею “Музична Полтавщина”, заслужений працівник культури України Віктор Кучер.

Як відзначав тоді в одному з інтерв’ю художній керівник колективу, “успіхові сприяло почуття великої відповідальності, яке переживав кожен учасник”. Ансамбль єдиний на фестивалі представляв увесь Радянський Союз. За словами Валентина Юхимовича, дуже допомогло те, що програма була скомпонована як цільна вистава.

Ще однією визначною подією в житті митця було запрошення 1989 року до Канади, для роботи з чоловічою капелою імені Т.Г.Шевченка у місті Торонто. Лише за місяць репетицій була підготовлена програма на два відділення. Також одночасно Валентин Юхимович надавав допомогу місцевому українському хору “Гагілка”. Солісти і співаки цих колективів згадують, що за кілька репетицій Міщенко показав їм, як треба співати українські пісні так, “щоб відчувати повну гармонію між власним душевним станом і піснею”. Вони назвали нашого майстра, знавця української пісні, великим Маестро.

Народився Валентин Міщенко 1922 року в селі Мар’янівка Карлівського району в сім’ї, де любили співати, особливо його мама – Горпина Максимівна Міщенко, у дівоцтві – Думенко. А сусід, дід Клим, гарно грав на скрипці. Щодня хлопець заходив до нього, щоб послухати, а дід обов’язково виконував для нього всю свою програму. А потім вночі йому снилася скрипка. І батько, Юхим Дмитрович, продав корову, цілий скарб для сім’ї, і купив на ярмарку в Карлівці синові скрипку фірми “Штайнер”. Маленький Валя навчився грати на ній весільні польки, а першим вчителем став для нього дід Клим.

Після закінчення Мар’янівської середньої школи Валентин вступає до Полтавського музичного училища, але навчання перервала війна. Валентин Міщенко – учасник Великої Вітчизняної війни, він пройшов фронтовими дорогами аж до Берліна. Нагороджений бойовими нагородами.

У 1945–1947 роках працює солістом ансамблю пісні й танцю Центральної групи військ. Потім повертається до Полтави. 1949 року закінчує Полтавське музичне училище та вступає до Київської державної консерваторії імені П.Чайковського на хорове диригування у клас професора Елеонори Павлівни Скипчинської-Верьовки. Саме тут, у спілкуванні з педагогом та її чоловіком, видатним хормейстером Григорієм Гурійовичем Верьовкою, керівником знаменитого Українського народного хору, на репетиціях якого він часто бував, зароджується думка про створення подібного колективу в Полтаві, щоб можна було з ним виконувати пісні рідного краю.

У 1954 році, після закінчення консерваторії, Валентин Юхимович повертається до Полтави, працює художнім керівником обласної філармонії (цій справі було віддано 30 років). У цей період тут сформувався естрадний колектив “Краяни” (цю влучну назву саме Валентин Міщенко  запропонував відомому співакові Анатолію Пащенку, котрий очолював цей гурт), з’явилися жіночий хоровий ансамбль “Веселка”, ансамбль бандуристів. Концертні програми були завжди цікаві, користувалися великим успіхом у глядачів.

І все ж найуспішніший проект Валентина Юхимовича Міщенка – заснований ним ансамбль пісні й танцю “Лтава”, яким він керував майже 40 років. Цей колектив виріс у високомайстерний, з чистою інтонацією, м’яким звуком і чіткою дикцією хор, де твори виконуються з повним розкриттям сюжету, вільно й невимушено.

Керівник колективу невтомно збирав фольклор, їздив по селах області, записував пісні, потім більшість із них обробляв і виносив на публіку як дорогоцінний скарб, додавши їм нових фарб, яскравого колориту.

І свої авторські пісні Валентин Міщенко створював у народній манері. Саме він із поетом Миколою Пойдеменком усьому світові довів у пісні “Гарні полтавські дівчата”, що “гарні киянки, також харків’янки, а полтавчанки – найкращі”. А також прославив разом із поетом Анатолієм Лихошваєм традиційні “Полтавські галушки”, про які співається сьогодні й у нас, і далеко за океаном.

Не оминув він у творчості й щемну для нього воєнну тематику. Його пісня “Пішов на фронт солдат” на слова Василя Котляра виконують багато колективів. Відомі також його щедрівки і колядки: “Сію, сію щедрою рукою”, “У нашого господаря”, “Ой, сніжок летить”. Усе своє життя він віддав народній пісні, своєму рідному краю, нашій Полтаві й Полтавщині.

І на завершення хотілось би назвати імена музикантів, які продовжували і продовжують головну справу життя Валентина Юхимовича. З 1994-го по 1998 рік колективом керував заслужений працівник культури України Анатолій Іванович Жданов, у 1998 – 2000 роках – дружина митця Марія Міщенко. Згодом керівниками були Зінаїда Педан, заслужений працівник культури України Федір Кривенко. Нині художній керівник колективу – співачка Наталія Іванова, а хормейстер – Зінаїда Педан. І колектив знову з  високим професіоналізмом виконує не тільки народні пісні, а й класику.

У колективі є виконавці, які мали щастя працювати з  Валентином Міщенком. Один із них – концертмейстер, баяніст Сергій Яковенко, який у цьому колективі вже тридцять один рік.

Пам’ять про Валентина Юхимовича Міщенка увічнена в історії нашого міста – його ім’ям названа одна з вулиць у центрі Полтави, де він проживав. Славного Маестро  пам’ятають і шанують, його пісні й обробки звучать в концертах, а деякі з них стали народними.