Господь Бог почув їхні молитви й дав їм доньку. Коли Діві Марії виповнилося три роки, її благочестиві батьки приготувалися виконати свою обітницю. Вони скликали родичів, запросили ровесниць дочки, одягли її в найкращий одяг і в супроводі народу, співаючи релігійні пісні, повели до храму для посвячення Богу. Подруги-ровесниці, як і Сама Марія, йшли із запаленими свічками в руках. Назустріч їм із піснеспівами виходили з храму священики на чолі з первосвящеником Захарією, батьком святого Івана Предтечі.

Захарія увів Марію у найсвященніше місце у храмі. Туди ніхто не мав права входити, крім нього самого, і то лише раз на рік. Святий Дух навіяв первосвященикові, що Марія – обрана отроковиця, що Їй наперед призначено Богом стати Матір'ю Сина Божого, Який відкриє людям вхід у Царство Небесне.

Навколо храму знаходилися кам'яні будівлі, в яких жили вдови, старики та дівчата, котрі присвятили себе служінню Богу. Тут поселилася і Свята Марія, Яка проводила час у молитвах, читанні Святого Письма та займаючись рукоділлям. Після смерті батька до Марії переїхала жити в храм Її мати Анна. Через два роки вона померла. Самотність і сирітство пробудили в Марії ще сильнішу любов до Бога і навчили в Ньому Одному сподіватися на втіху та поміч. Діва Марія жила при храмі аж до заручин зі святим Йосифом.

Із проповідей Константинопольських патріархів, Германа (715 – 730) і Тарасія (784 – 806), випливає, що свято Введення було встановлене церквою у VIII столітті. У церковних піснеспівах цей день називається передвістям Божого благовоління до людей.

У календарному циклі українського народу свято замикає осінній сезон і починає зимовий. Вважалось, що до Введення можна копати землю, від Введення до Благовіщення – ні. Крім того, наші предки вірили: якщо на Введення до хати першим зайде молодий та ще й заможний чоловік, то в родині будуть добро і достаток.