За його плечима було більше шістдесяти ролей у кінострічках, приблизно стільки ж – у виставах, півсотні озвучених мультфільмів, однак усе життя Анатолій Дмитрович соромився своєї слави… 31 жовтня йому виповнилося б 90.

 Перші свої кроки Анатолій Папанов зробив у Вязьмі (Смоленська область). Любов до театру в ньому прокинулась досить рано: відвідував шкільний драмгурток, грав у театральній студії заводу “Каучук”. Була у житті Анатолія Папанова така сторінка, що її радше ніколи не згадувати, – це війна. Через тяжке поранення в ногу Анатолія було демобілізовано. Мрія стати актором не полишила юнака, відтак він вступає до Державного інституту театрального мистецтва імені А. В. Луначарського. “Що це за актор – кульгавий!” – дорікає собі юнак і наполегливо тренується, аби позбутися фізичної вади. Закінчивши навчання, разом із дружиною Надією Каратаєвою, також актрисою, працюють у російському драматичному театрі Клайпеди (Литва). Випадок привів Анатолія Папанова у Московський театр сатири. Влітку 1948 року, приїхавши у Москву навідати рідних, на Тверському бульварі він зустрічає режисера Андрія Гончарова. Той запросив актора у свій театр.

Якось виставу “Дамоклів меч” прийшов подивитись Костянтин Симонов. Гра Анатолія Папанова у ній настільки вразила письменника, що він рекомендує актора на роль генерала Федора Серпиліна у кінострічці за мотивами свого роману “Живі й мертві”. Після цієї ролі інтерес до Анатолія Папанова з боку кінорежисерів зріс. Роль у картині Ельдара Рязанова “Стережись автомобіля” хоч і була епізодичною, однак закарбувалася у пам’яті глядача. Актор створив яскраві образи Льоліка в комедії Леоніда Гайдая “Діамантова рука”, Кіси Вороб’янінова у “Дванадцяти стільцях” Марка Захарова та багато інших. Наприкінці 1960-х років на екрани вийшов мультсеріал “Ну, постривай!”, в якому Вовк говорив голосом Анатолія Папанова. У 1980-х актор майже не знімається, натомість активно грає в театрі. Останньою акторською роботою Анатолія Дмитровича стала роль у фільмі “Холодне літо п’ятдесят третього”. За неї він був удостоєний Державної премії СРСР (посмертно). Талановитому актору вдавалось створити і яскраві комедійні, й глибоко трагічні образи. Спробував себе Анатолій Папанов і в режисурі. У 1987 році на сцені Театру сатири він поставив п’єсу М. Горького “Останні”. Це була його перша режисерська робота. І – остання. За два місяці по тому погасла свічка Анатолія Папанова…