За час радянсько-фінської і радянсько-німецької воєн двоє синів загинули в боях, а ще двоє – були поранені, та, на щастя, не смертельно. Найменша, єдина сестра, Єфросинія Горда (в заміжжі) багато років пропрацювала фельдшером-акушером Жирківської сільської лікарні.

Все життя Митрофана Васильовича нерозривно пов’язане з наукою. У школі він був кращим учнем, потім відмінно вчився на робітфаці, згодом – у Полтавському інституті соціального виховання, ще знаному як інститут народної освіти. Студентом працював там лаборантом, а після закінчення інституту в 1931 році – завідувачем фізичної лабораторії. Саме тоді захопився вивченням структури металів та впливу на неї рентгенівських променів. Дослідження виявилися вельми актуальними, і через рік молодого спеціаліста запросили в Інститут фізики Академії наук УРСР. Там він успішно захистив дисертацію, був призначений керівником спеціальної лабораторії. 1940 року його направили на викладацьку роботу в Чернівецький університет.

З початку Великої Вітчизняної війни й до Перемоги вчений був у лавах діючої армії. Брав участь в обороні Києва, Сталінграда (був інструктором політвідділу в славетній дивізії Родимцева), в Орловсько-Курській битві, у боях за визволення Білорусії, Угорщини, Австрії. Відзначений орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни та іншими бойовими нагородами.

Після війни Митрофан Пасічник повернувся до Києва, продовжив працювати в Інституті фізики, у 1949–1965 роках був його директором. З 1970 року діяльність вченого пов’язана з новим Інститутом ядерних досліджень АН УРСР, який очолював упродовж перших трьох років. Паралельно проводив різноманітні дослідження у важливих напрямках ядерної фізики, зокрема таких, як робота реактора, взаємодія повільних і швидких нейтронів з атомними ядрами, радіаційна стійкість основних конструктивних матеріалів реакторів. Його наукові праці, рівень керівництва колективом учених високо оцінював видатний радянський фізик-ядерник Ігор Курчатов.

Митрофан Васильович неодноразово порушував питання про ненадійність атомних реакторів, які були встановлені на Чорнобильській АЕС. Недарма ще в 1960-х роках американці відмовилися від використання реакторів цього типу. А після аварії на ЧАЕС він, разом з іншими вченими інституту, наполегливо працював над з’ясуванням причин цієї техногенної катастрофи, вніс чимало важливих пропозицій, що ж саме необхідно здійснити для підвищення безпечності таких реакторів. Потім брав участь у розробці державної комплексної програми безпечних діючих АЕС України, неодноразово звертався до вищого керівництва держави з науковим обґрунтуванням проблем нашої атомної енергетики, необхідності більше уваги приділяти її розвитку. Особливо наголошував на тому, що надійна робота атомних електростанцій здебільшого залежить від наявності висококваліфікованого штату працівників, про яких, на жаль, наша держава свого часу не дбала, і тому відбувалася їхня масова еміграція за кордон.

Митрофан Пасічник не забував місця, де пройшли його дитинство і юність. Часто відвідував рідну Жирківку, Полтаву. І сам, і з сином Володимиром та дочкою Інною, які своєю життєвою стежкою теж обрали ядерну фізику.

8 листопада 1996 року він пішов за межу вічності. Але в нашій національній пам’яті Митрофан Васильович залишиться вченим, котрий багато зробив, аби прихована в атомних ядрах могутня сила стала не тільки великою загрозою людству, а й надійним джерелом забезпечення його потужною енергією.