Там серед інших ішов Антін Крушельницький – український письменник, критик, редактор, видавець, перекладач, громадський та політичний діяч. Згадував він рідне місто Ланцут, гімназію в Перемишлі та Львівський університет. Спогади зазирали в класи гімназій, де випало на долю вчителювати. Мов жива, постала перед очі родина. І знову обриваються спомини, думки плутаються…

Антін Крушельницький був одержимий працею на благо України. Він прагнув виховати національно свідому молодь, відтак чимало зусиль докладав до вдосконалення шкільних програм, видання підручників. Антін Владиславович ініціював створення осередків "Просвіти", філій товариств "Січ", "Сокіл", "Учительська громада". Він з ентузіазмом зустрів національно-визвольні змагання 1917–1921 років: був членом Української національної ради ЗУНР, з квітня 1919 – очолював міністерство освіти УНР. Того ж року став головою педагогічної місії УНР у Відні, де пізніше заснував видавництво "Чайка". Польська влада Львова, куди Антін Крушельницький повернувся у 1928 році, зустріла його вороже. Йому заборонили займатись педагогічною діяльністю, засновану ним видавничу спілку "Нові шляхи" та однойменний журнал закрили, а самого Антіна Крушельницького у 1929 р. ув'язнили в тюрмі "Бригідки". Після звільнення Антін Владиславович постав перед вибором: куди виїхати – в Канаду чи в Радянську Україну, де на той час вже жили донька з сином. Цей вибір став фатальним, бо, прагнучи втекти з польської тюрми, сім'я потрапила в більшовицьку катівню…

 На запрошення уряду УРСР родина перебралася в Харків. Там Антін Крушельницький отримав посаду в редакції "Української радянської енциклопедії". А далі були арешт і вирок суду – 10 років таборів. Антіна Крушельницького, який уже був психічнохворим, 23 жовтня 1937 року було етаповано із Соловків в урочище Сандормох. Десь там, у тому страшному місці, загубилися його сліди…

Цвіт нації – уся талановита родина Крушельницьких впала, скошена радянською владою. Дочка Володимира, лікар і публіцист, вивезена з Соловків і вбита місяць по тому. Сини Антіна – вчитель Богдан та викладач Остап – розстріляні в урочищі Сандормох. Ще два сини, письменник і перекладач Тарас та художник і поет Іван, розстріляні разом з групою харківських письменників у Києві. Болючим докором в повітрі зависли слова, що їх вигукнув перед стратою Іван: "Тату, тату, я хочу жити!"