Колеги й друзі, яких зібралося багато в затишній залі музею І.П.Котляревського, намагалися змалювати усний портрет Леоніда Гусака, розповідаючи про те, яким він був і чим запам’ятався. І які б епізоди чи події не згадували, врешті все зводилося до одного: він був справжнім в усьому, в першу чергу – в своїй болючій любові до України, в творчості, в дружбі. Науковці Валентина Скриль і Євгенія Стороха розповідали про те, як Леонід Гусак із групою художників створював експозицію музею І.П.Котляревського, заслужені журналісти України Ніна і Микола Ляпаненки та Павло Стороженко говорили не лише про дружбу, а й про співпрацю з художником, директор Полтавського краєзнавчого музею Катерина Фесик росла поруч із Леонідом у передмісті, в Старому Хуторі, як називав мальовничий край свого дитинства Леонід Іванович, і розповіла про його батьків, про атмосферу, в якій він зростав. Художник-побратим Валерій Побоков наголосив, що про твори Леоніда Гусака розповісти неможливо – їх треба читати й дивитися.

Людина живе доти, доки її пам’ятають – про це нагадали голова обласної організації НСХУ Юрій Самойленко та художник Євген Путря, щиро дякуючи дружині Леоніда Гусака Аллі Миколаївні за те, що вірно береже пам’ять про нього, час від часу організовуючи виставки художника в Полтаві й у Києві, а нещодавно відкрито й сайт, присвячений його творчості. Взяв участь у вечорі пам’яті й син Артем, котрий приїхав із Києва з дружиною та двома доньками.

У невеликій виставковій залі представлені ранні твори Леоніда Гусака, а всі бажаючі можуть зайти на сайт художника: www.leonidgusak.org.ua, де представлені його художні й літературні твори, спогади друзів, фільми про митця.