До того ж заступник директора з навчально-виховної роботи у гімназичних класах Інна Бажан кілька разів повторила, розповідаючи про колектив: “Ми, команда 33…”

У колективі працюють 80 педагогів, всього тут 36 класів, 959 учнів (гімназичних класів – 22, у них учнів – 584). Капітан цієї команди, директор гімназії Наталія Кікоть з нагоди 21-ї річниці Незалежності України була удостоєна почесного звання “Заслужений працівник освіти України”.

Це не перше визнання: Наталія Віталіївна – вчитель-методист, відмінник освіти України. Але про нагороди ми з нею й не встигли поговорити, бо вона охоче розповідала б чи не про кожного вчителя й учня, наголошуючи, що їхній колектив – найкращий: дружний, талановитий, досвідчений, творчий.  

Якщо у наш непростий час керівник не нарікає на проблеми і труднощі, а розповідає про здобутки – це перша ознака того, що людина працює за покликанням. І Наталія Віталіївна зізнається, що так і є, вона завжди, ще з дитинства, знала, що стане педагогом. Росла в Кобеляках і після школи вступати поїхала до Полтавського педінституту на історичний факультет. Єдиним невеликим розчаруванням була та обставина, що починати педагогічну діяльність довелося не з викладання історії – мусила стати учителькою початкових класів у 23-й полтавській школі. Дали їй другий клас, раділа, що хоч не перший, бо ж фахової підготовки не мала. І допомогло їй тоді освоїтися в несподіваній ролі приязне ставлення батьків маленьких школярів до молодої вчительки. Звідтоді й знає, як це важливо – мати контакт і взаєморозуміння з батьками. І хоч “не за призначенням” працювала лише рік, але й досі, йдучи або проїжджаючи мимо 23-ї школи, вона торкається поглядом вікон свого класу, які здаються такими рідними.

А потім склалося так, що зі своїми колишніми другокласниками Наталія Кікоть зустрілася уже як вчитель-предметник у 31-й школі, яку було відкрито у 1979-му, і багато учнів перейшли туди навчатися. Працювала із задоволенням, почувалася на своєму місці, а виявилося, що робота може бути ще цікавішою…

– Все змінилося у 1985-му, коли школу очолив Станіслав Просвєтов. Настав зірковий час нашої педагогічної діяльності з його приходом, – наголошує Наталія Віталіївна. – Ми дуже багато чого у нього навчилися. Це – мудрий учитель, керівник. Станіслав Степанович працював за кордоном і в нас запроваджував нові форми й методи навчання. Він кожному вселяв віру у власні сили й можливості. Навчальний заклад отримав статус школи нового типу, згодом вона стала гімназією. У мене тоді був досить складний клас, сорок два учні, багато хлопців і дівчат потребували особливої уваги. І Станіслав Степанович дуже допомагав мені діловими порадами. Він завжди наголошував, що школа існує тоді, коли є триєдине ціле: учень, вчитель, батьки.

То були хороші уроки для Наталії Віталіївни не лише як для класного керівника, але з часом і як для заступника директора 31-ї, а з 2000 року – директора 33-ї гімназії.

Життя не стоїть на місці, й сьогодні вчителі не лише навчають дітей, а й самі багато чому вчаться у своїх вихованців.

Та перший досвід вони таки одержують тут, від своїх учителів, у колективі, де цінується співробітництво: учні, педагоги, батьки. Разом проводять багато творчих заходів, спортивні змагання, разом вирішують проблеми.

– У нас ціле сузір’я талановитих педагогів! – наголошує заступник директора Інна Іванівна Бажан. – Беззаперечний авторитет, яскраві особистості – це вчитель світової літератури та російської мови, педагог-організатор Вікторія Вікторівна Пікунова, заслужений учитель України, заступник директора гімназії, математик Тамара Федорівна Миропольцева, молода вчителька математики Вікторія Віталіївна Юшкова, учителька української мови й літератури Наталія Олександрівна Артюх. І так майже про всіх можна говорити…

У гімназії ми зустріли і голову та члена батьківського комітету – Вікторію Скляр і Ларису Макаренко. Вони розповіли, що постійно приходять сюди і завжди готові допомагати там, де потрібна їхня підтримка. Вони справді все роблять разом, тут є оте триєдине ціле: учень, учитель, батьки. А тому й наголошують: “Ми, команда 33…”!