У ті часи в Римі жила вдова Софія з трьома доньками, які носили імена головних християнських чеснот: Віра, Надія і Любов. Побожна мати дбайливо виховувала своїх дітей, даючи їм приклад мужності та витривалості у святій вірі. Перекази про благочестиву родину долинули й до палацу імператора, й коли в 137-му році почалися переслідування християн, він побажав особисто побачити матір з доньками. Всі четверо з`явилися перед імператором і сміливо сповідали віру в Христа, Який воскрес із мертвих і дає вічне життя всім віруючим у Нього. Старшій, Вірі, тоді було 12 років, Надії – 10, а  Любові –  лише 9 років.

Коли вимоги зректися християнської віри не подіяли, Адріан доручив родовитій жінці Палладії переконати матір та доньок навернутися до ідолопоклоніння. Проте їй теж це не вдалося. Розгніваний імператор наказав закатувати трьох невинних дівчат, а їхню матір Софію відпустити на волю. Діти мужньо прийняли всі тортури, за якими була змушена спостерігати мати, й не зреклися християнства. Софія поховала тіла своїх доньок, а сама провела у молитві три дні біля їхньої могили. На третій день Господь послав жінці тиху смерть і забрав її багатостраждальну душу в небесні обителі.

За прийняті за віру в Христа страждання Софія та її  доньки – Віра, Надія, Любов – зараховані до лику святих. Церква закликає, наслідуючи святих мучениць, плекати у своєму житті, у родинах та серцях найбільші моральні чесноти – віру, надію і любов, а також бути мудрими і терплячими.