Характеристика спорів за категоріями засвідчує  той факт, що, незважаючи на важливість фінансової стабільності для ефективного розвитку економіки, найбільш питому вагу в боргових зобов'язаннях становлять зобов'язання перед кредитними установами на суму 724 316 705 гривень.

За позовами, що подавалися на захист суспільних інтересів органами прокуратури, антимонопольного комітету, податкової адміністрації, органів приватизації, державі відшкодовано

9 491 741 гривню. Такі спори були пов'язані з орендними, земельними правовідносинами, компенсаційними виплатами.

На особливу увагу заслуговували спори, що виникали з корпоративних правовідносин і стосувалися визнання недійсними рішень загальних зборів, виключенням учасника з товариства, обов'язковим викупом акцій та визнання права власності на них. Проблемою у їх вирішенні стала неоднакова практика застосування позовної давності. Згідно зі статтею 268 Цивільного кодексу України до вимог, на які поширюється позовна давність, віднесено вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав. Право на участь у товаристві також розглядається як особисте немайнове право. Одночасно ряд судових актів містить висновки щодо необхідності застосування до таких спорів загальної позовної давності.

Ознакою фінансової нестабільності залишалися справи, пов'язані з банкрутством господарюючих суб'єктів різних форм власності. Із 49 порушених проваджень 31 стосувалося банкрутства відсутнього боржника. Зазначена статистика вказує на умисне нарощення боргових зобов'язань, у тому числі й перед державою, та уникнення відповідальності за це. За підрахунками станом на 25.05.2012 року, загальний розмір затвердженої судом кредиторської заборгованості по судових справах, порушених згідно зі статтею 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", склав 557 649 509,01 гривні, з яких заборгованість до бюджету – 132 256 468,63 гривні (23,72%).

У звітному періоді прийнято 50 постанов про визнання боржника банкрутом та відкрито ліквідаційні процедури. При цьому варто зазначити, що практично всі справи про банкрутство, які доводяться до вказаної процедури, ініціюються відносно підприємств, що не мають перспектив фінансового оздоровлення.

Через запровадження мораторію на примусову реалізацію майна державних підприємств  не діє процедура санації, оскільки до складу ліквідаційної маси боржника не можуть включатися об'єкти нерухомого майна та інші основні засоби виробництва, а також акції (частки, паї), що належать державі в майні інших товариств, а отже, ліквідатор не має права здійснювати їх продаж до закінчення дії мораторію.

Заслуговували на увагу позови державних адміністрацій та міських (селищних) рад про стягнення заборгованості за договорами дольової участі юридичних осіб в економічному та соціальному розвитку території.

На думку суду касаційної інстанції, відповідно до положення частини 4 статті 175, частини 2 статті 177 Господарського кодексу України добровільно взяті на себе майнові зобов'язання не є підставою для вимог про їх обов'язкове виконання. Разом з тим така позиція не кореспондується зі статтею 40 нині діючого Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та зводить нанівець інтереси громади, коли під такі обіцянки виділяються земельні ділянки під забудову.

Здійснюючи розгляд судових справ, судді активно реагували на виявлення порушень законності в окремих галузях економіки.  На адресу керівників підприємств, державних установ і організацій було надіслано 15 окремих ухвал та 6 повідомлень до органів прокуратури про встановлені порушення, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, а саме: злісне зловживання процесуальними правами, підробка документів, ведення зовнішньоекономічної діяльності без ліцензії і відображення такої діяльності у фінансовій звітності.

При відправленні правосуддя колективом суду забезпечено реалізацію принципу відкритості судового процесу. В суді розроблено та затверджено Положення про забезпечення доступу до публічної інформації, яку розміщено на офіційному веб-сайті суду в мережі Інтернет. Ніхто не був обмежений у праві на отримання усної  або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Разом з тим, як показала практика, запитувачі публічної інформації не завжди правильно користувалися правами, виписаними Законом України "Про доступ до публічної інформації", вимагали  інформацію по конкретній судовій справі, не маючи до неї ніякого стосунку. При тому, що  стаття 11 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначає, що кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ лише до судового рішення в порядку, встановленому законом.

Учасники судового процесу, звертаючись із запитом по справі, у якій брали безпосередню участь, не враховували, що така запитувана інформація є службовою та має обмежений доступ, надається тільки з дозволу судді, в провадженні якого знаходиться справа, на підставі письмового звернення зацікавленої особи в спеціально відведених місцях.

Підсумовуючи роботу Господарського суду Полтавської області, слід зазначити, що колективом суду при здійсненні правосуддя було забезпечено кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України.