– Вікторе Петровичу, що передбачає цей документ і в чому, власне, полягає “український вимір”?

– Проект ініційовано як елемент соціальної складової впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”. Документ узагальнює всі раніше розроблені  вузькопрофільні програми. Оскільки одночасне існування кількох десятків загальнодержавних і державних цільових програм у галузі охорони здоров’я призводить до розпорошеності фінансових, кадрових і матеріально-технічних ресурсів галузі, недостатньо ефективного їх використання. У цьому документі конкретно передбачено, чого саме ми хочемо досягти, в які строки і яке відомство чи структура за це відповідає. Наприклад, число осіб, які ведуть здоровий спосіб життя, має досягти 50 відсотків, людей, які палять, повинно стати менше на 36 відсотків. Йдеться також про зниження смертності немовлят на 12 відсотків, а материнської – на 30 відсотків та багато інших показників. При цьому більшість заходів, передбачених цим документом, сприятимуть тому, щоб пріоритет залишався не за лікуванням хвороби, а за профілактикою. У програмі надзвичайно багато уваги приділено саме профілактиці неінфекційних хвороб – серцево-судинних, судинно-мозкових, тобто хвороб громадян працездатного віку. Іншими словами, “Здоров’я-2020: український вимір” передбачає зовсім новий підхід – профілактичний. Насамперед – більш активне впровадження здорового способу життя в нашому суспільстві, боротьбу зі шкідливими звичками, надлишковою вагою, здорове харчування, поліпшення інфраструктури для фізичної активності людей тощо. Йдеться також і про проблему старіння населення, про те, як організувати єдину систему надання геріатричної допомоги.

– Чи буде цей документ підкріплений фінансово?

– Відмінність цього документа в тому, що шляхи вирішення кожного питання чітко розписані, в тому числі й щодо підвищення якості кадрового забезпечення та фінансування. До того ж це не просто програма, це – Закон України. Щороку на його виконання в Державному бюджеті закладатимуться кошти. Передбачено, які інноваційні технології, наукові розробки будуть впроваджуватися. Йдеться, власне, про комплексність підходу. Тож незабаром законопроект планується передати до Кабінету Міністрів України на затвердження, потім – на розгляд Верховної Ради України, а затим “Здоров’я-2020: український вимір” стартує в усій Україні.

– Проект цього закону є настільки глобальним, що до його виконання у разі прийняття мають долучатися й інші галузі, насамперед – освітянська. До того ж він певною мірою вимагає підвищення соціальних стандартів.

– Звісно, адже раніше, коли приймалася будь-яка програма, скажімо, боротьби із серцево-судинними захворюваннями, її виконання покладалося тільки на систему охорони здоров’я. Інші галузі залишалися осторонь. Однак якщо ми не будемо ставити собі певну мету, не будемо привертати увагу суспільства, залучати до цього всіх громадян, то ми не отримаємо результату. Наприклад, говорячи про безпечне харчування, ми маємо на увазі не лише безпеку при виробництві продуктів харчування, а й розуміння кожною людиною того, що на продукти має бути відповідний сертифікат якості, який слід вимагати у продавця. Тобто кожна людина має бути свідомою щодо ризиків. Бо нині у суспільстві фактично відсутнє розуміння необхідності збереження власного здоров’я та ведення здорового способу життя.

– Чи не намагається в такий спосіб медична галузь певною мірою зняти з себе відповідальність?

– Навпаки, медична галузь сьогодні намагається сказати суспільству, що всіх проблем лише за рахунок вкладання матеріального ресурсу не розв’язати. На жаль, ми маємо констатувати факти, що нині інфаркт трапляється у віці тридцяти п’яти років, що в суспільстві панує масове нехтування заняттями фізичною культурою і спортом. Чи багато побачите нині дітей на вулиці з м’ячем? Вони сидять біля комп’ютерів, тобто масово розвивається гіподинамія. Натомість процвітають пияцтво та алкоголізм, куріння, вживання наркотиків. Саме тому ми  говоримо про профілактику, про те, що краще запобігти захворюванню, ніж потім вкладати чималий ресурс у його лікування. Намагаємося переорієнтувати на профілактичну складову і медичну спільноту. Адже не тільки пігулки лікують. Причому профілактика елементарна: людина може поставити перед собою мету, скажімо, зменшити надлишкову вагу, і попередити тим самим такі тяжкі хвороби, як цукровий діабет, інфаркт міокарда, гіпертонію, а в результаті – тромбофлебіти тощо. Тому першочерговим завданням кожного лікаря має стати популяризація здорового способу життя.

– Які ще ключові питання обговорювалися під час засідання колегії?

– Це питання, які йдуть паралельно з профілактикою. Насамперед ті, що стосуються розвитку фармацевтичної галузі та функціонування системи фармакологічного нагляду в Україні. Віце-прем’єр-міністр – міністр охорони здоров’я України Раїса Богатирьова, під головуванням якої відбулося засідання колегії, наголосила на тому, що ми маємо привести до стандарту аптечну мережу. Щоби структури, і комунальні, й комерційні, не мали за мету лише заробляння коштів. Дуже предметно обговорювалася взаємодія провізора й лікаря, в тому числі й стосовно реалізації препаратів, які мають продаватися тільки за рецептами. До речі, це теж один із етапів профілактики захворювань, адже нині маємо надмірне вживання ліків пацієнтами, зокрема антибіотиків, сульфамідних препаратів, яке призводить до негативних процесів – алергізації й звикання до антибіотиків. І з року в рік ця проблема тільки загострюється. Наголошувалося на посиленні контролю у сфері ліцензування господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі ними. На порядку денному стояло також питання реалізації пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб із гіпертонічною хворобою.

Також у центрі уваги була проблема управління якістю медичної допомоги. Підіймалися питання щодо оптимізації системи стандартизації медичної допомоги в умовах реформування системи охорони здоров’я, наукових аспектів управління якістю медичної допомоги, досвіду стандартизації в управлінні якістю медичної допомоги та інші.

– Що цікавого, корисного є у Ваших тернопільських колег, що, можливо, будете впроваджувати на Полтавщині?

– Ми побували в Тернопільській області разом із заступником голови облдержадміністрації Олександром Ковалем і ректором Української медичної стоматологічної академії В’ячеславом Жданом. І ще раз упевнилися в тому, що йдемо вірним шляхом. Скажімо, у нас в області на прикладі Полтавського району кілька років тому працював
проект із розробки стандартів. І на колегії говорилося про те, що прийшов час застосувати подібний досвід на рівні держави. Тобто ми йдемо в ногу з часом. Що ж стосується профілактичної складової, то на Полтавщині нині триває робота з переорієнтації на неї медичних працівників первинної ланки. Для забезпечення доступності й рівноправності надання медичних послуг успішно розвивається інститут лікаря загальної практики – сімейної медицини. Звісно, чимало корисного взяли для себе й у тернопільських колег. Зокрема відвідали навчально-практичний центр первинної медико-санітарної допомоги, який працює із залученням лікарів-інтернів, побачили на практиці роботу телекомунікаційних систем. Це, зокрема, можливість передачі даних загального аналізу крові для консультування. До речі, у нас є подібні напрацювання щодо системи “Телекард” для передачі електрокардіограм. Цікавим є досвід наших колег із реорганізації психіатричної лікарні у психоневрологічну клініку, де нині діють судинне відділення, відділення реабілітації та інші. Щодо створення центрів первинної медико-санітарної допомоги, то ми теж маємо значні напрацювання. Чомусь завжди ми намагаємося вивчити європейський досвід, але спочатку слід вивчити й узагальнити все те позитивне, що напрацьовано у кожній територіальній громаді. Тому участь у розширеному засіданні колегії була корисною не тільки в плані прийняття концепції подальшого розвитку галузі, а й у плані практичного досвіду.