Освіта

Євген ТЕРЕЩЕНКО

Педагог, ветеран праці,

член Національної спілки

журналістів України  

В  житті людини бувають події, які пам'ятаються потім довгі роки. У Віри Романівни Ільченко однією з таких, знакових для неї і багатьох полтавців, був порятунок чудової природи високого надворсклянського берега, де збереглися ще залишки городища – поселення скіфського часу, VIII–VI століть до нашої ери. Воно знаходиться біля села Стасі Диканського району, відоме з кінця ХІХ століття за дослідженнями історика-археолога Василя Ляскоронського та має велике наукове й історичне значення. З високого пагорба городища, так званої Голяної гори, відкриваються чудові краєвиди лівого берега Ворскли. І ось на цьому історичному місці у 1998 році планувалося розмістити сміттєзвалище площею у чотири гектари.

Віра Романівна, доктор педагогічних наук, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, очолила боротьбу представників громадськості з цим безглуздим рішенням місцевих чиновників, і воно було скасоване. Зараз на цьому місці – квітуче різнотрав'я, поле ячменю та жайворонкові пісні. То була її перша битва, в якій вона перемогла.

Полтавщина багата талановитими людьми. Можливо, щедра, родюча земля притягує таких. Саме цю землю обрала Віра Ільченко для своєї родини, коли рідний Чорнобиль став непридатним для життя. І саме в Полтаві прийшов до неї успіх у педагогічних пошуках.

1990 року, працюючи доцентом Полтавського педагогічного інституту, Віра Романівна захистила докторську дисертацію на тему "Формування в учнів середньої школи природничо-наукового світорозуміння в процесі навчання". Ця дисертація стала науковим підґрунтям широковідомої нині в Україні освітньої технології "Довкілля".

Впровадження моделі освіти "Довкілля" почалося у 1990 році в Полтавській середній школі №37, директором якої тоді був Олег Писанський. У 1994 році Віра Ільченко стала першим у Полтаві членом-кореспондентом Академії педагогічних наук України та очолила лабораторію інтеграції змісту шкільної освіти, яка потім стала  науково-методичним центром Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України.

Десять років наполегливої праці, боротьби з чиновницьким консерватизмом, і 2005 року вже половина шкіл України, а це більше одного мільйона учнів 1–10-х класів, навчалася за програмами освітньої технології "Довкілля".

Відомо, що найболючішою проблемою освіти, про яку говорив ще три століття тому видатний чеський педагог Ян Амос Коменський, є те, що "…більшість учителів вважає за потрібне замість насіння садити рослини, а замість живців – дерева, оскільки замість основних начал нав'язують учням хаос різноманітних висновків…" Цей хаос у свідомості сучасних учнів зумовлюється програмами, які змушують їх засвоювати до десяти тисяч різних понять без органічного їх поєднання у цілісну, осмислену палітру об'єднаного людського та природного середовища.

Основна особливість освітньої системи "Довкілля" Віри Ільченко полягає в тому, що школа стає місцем дитячого мислення, яке перетворює його у розум соціально зрілої особистості. Й ця особистість вже має цілісну картину світу, його життєствердний національний образ та усвідомлення її громадянської відповідальності за нього.

"Довкілля" – це інтегрований курс, що включає елементи знань із фізичної географії, астрономії, краєзнавства, народознавства та валеології. Визначальні поняття цих предметів об'єднані на основі фундаментальних закономірностей природи та обрядового кола українського народу.

Підручники "Довкілля-5" та "Довкілля-6" визнані кращими серед поданих на конкурс, організований Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та Міжнародним фондом "Відродження" у рамках програми "Трансформація гуманітарної освіти в Україні", який проводився у 2005 році. Ця освітня технологія забезпечує цілісну соціоприродничу освіту, навчально-методичне забезпечення якої охоплює дошкілля, загальноосвітню і вищу школи. Це понад 60 навчальних програм, посібників для вчителів та учнів. Цей величезний обсяг наукової та методичної роботи був гідно оцінений фахівцями педагогічної науки.

Я впевнений, що є всі підстави вважати освітню технологію "Довкілля" величезним новаторським внеском у національну та європейську педагогіку, і його можна порівняти із внеском Костянтина Ушинського та Василя Сухомлинського.

І на цьому тлі ще на початку далеких 90-х років ХХ століття почалася друга битва Віри Романівни з догматичною тоталітарною освітою за чистоту дитячих душ, їхнє здоров'я, їхню любов до рідної землі, усвідомлення своєї причетності до неї та власної відповідальності за наш український дім.

Віра Романівна Ільченко щедро ділиться своїми глибокими знаннями та досвідом більш як п'ятдесятирічної педагогічної та наукової роботи. Під її керівництвом підготовлено та захищено ряд кандидатських дисертацій, вона – член спеціалізованої ради щодо захисту дисертацій за спеціальностями "Теорія та історія педагогіки" при Луганському педагогічному університеті, член ученої ради Полтавського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників.

Її праця відзначена знаками "Відмінник освіти СРСР", "Відмінник освіти України", медаллю К.Д.Ушинського та багатьма грамотами.

Коли Віру Романівну запитують, хто їй підказав ідею “Довкілля”, вона відповідає: "От хто!" і показує в небо. "У мене були наймудріші й найсправедливіші батьки, найкращі вчителі й учні, – продовжує вона. – Я народилася у найкращому місці на Землі. Й тому я з усіх сил роблю все, щоб діти України росли розумними і здоровими, а Україна була чистою, і всі, хто поруч зі мною, – мої сини, онуки, мої співробітники – роблять те саме…"