Подумки часто повертаюся до того незабутнього дня, до велелюдного полтавського стадіону “Колос”, де відбувалося цікаве дійство під назвою “Товариш Кіно”, організоване Спілкою кінематографістів СРСР. Це було 18 серпня 1963 року. Я саме складав вступні іспити до Полтавського сільськогосподарського інституту, повернувшись із далеких країв, де проходив строкову армійську службу.
Залюблений ще з дитячих літ у чарівний світ кіно, не міг всидіти над підручниками і зі своїми товаришами, теж абітурієнтами-армійцями, подався до стадіону. Там, на зеленому килимі, розгорталася велична історія нашого вітчизняного кіно за участю акторів, котрі були вже добре відомі  глядачам, серед них – Ізольда Ізвицька, Євген Матвєєв, Іван Переверзєв, Леонід Кміт, Гліб Романов, Павло Винник, Павло Морозенко, наші популярні співаки Юрій Гуляєв та Олександр Таранець. Їм аплодували тисячі полтавців та представників усіх районів області. Це було вражаюче, захоплююче мистецьке дійство.
Його родзинкою стали поздоровлення та вручення зірковою актрисою Ізольдою Ізвицькою розкішного букету квітів молодому подружжю полтавців – Валерію та Ларисі Черкасам (на фото). За сценарієм свята це було комсомольське весілля.
Потім улюбленці екрана були в оточенні найпалкіших шанувальників їхнього таланту, роздавали автографи. Мені пощастило протиснутися до чарівної Ізольди Ізвицької, яку обожнював, стежив за її творчим зростанням. Це вона блискуче втілила на кіноекрані в культовому фільмі Григорія Чухрая “Сорок перший” образ Марютки, простої дівчини, котра вірила в перемогу добра і справедливості. Це завдяки їй, талановитій, ще молодій актрисі, журі Каннського кінофестивалю присудило “Сорок першому” спеціальний приз – “За поетичність і оригінальний сценарій”.
Хвилюючись, я попросив у неї автограф і зважився на перше у своєму житті бліц-інтерв’ю, запитавши її: “Які у вас враження від Полтави?” На що вона захоплено відповіла: “Це – місто-мрія, в яке не можна не закохатися!” А ще – додав: “Над чим нині працюєте?” Охоче відповіла, що знімається у відомого кінорежисера Сергія Колосова у багатосерійній пригодницькій картині “Викликаємо вогонь на себе”, грає цікаву роль розвідниці Паші. Подякувавши за автограф й інтерв’ю, я побажав їй нових творчих здобутків і щастя…
Цікаво, що перші кроки у кінематографі Ізольда Ізвицька, тоді ще студентка акторського факультету ВДІКу, розпочинала в Україні, знявшись у картинах “Тривожна молодість” та “Богатир іде в Марто” Київської кіностудії художніх фільмів. А потім була життєстверджуюча молодіжна кінокомедія “Мосфільму” “Доброго ранку”, яка стала її дипломною роботою. Після закінчення інституту вона була направлена на роботу в Центральний театр-студію кіноактора. Паралельно знімалася в кіно. Цікаві образи створила у фільмах “Перший ешелон”, “Поет”, “Сорок перший”, “Неповторна весна”, “Черговий рейс”, “Людина з майбутнім”, “Викликаємо вогонь на себе”, “Мрія моя”, “Явдоха Павлівна” та “Щовечора об одинадцятій”, знялась у 23-х повнометражних художніх фільмах. Вона користувалася величезною популярністю у мільйонів кіноглядачів, адже героїні, переважно її сучасниці, були такі ліричні, життєрадісні, оптимістичні.
На жаль, їй, тендітній, добрій і ранимій, довірливій, було не під силу нести нелегку мантію Слави. Наприкінці лютого 1971 року вона відійшла у вічність у 39 літ.
Сьогодні заслуженій артистці РРФСР Ізольді Василівні Ізвицькій виповнилося б 80 років. Мільйони вдячних шанувальників її самобутнього таланту не забули актрису,  з нетерпінням чекають появи на своїх телеекранах фільмів за її участю, щоб знову і знову зігрітися у променях милої, осяйної усмішки. Бо ж погаслі зірки нам світять ще довгі роки…