Народилася вона в селі Хорошки Оржицького району в родині сільського вчителя Василя Панасовича та колгоспниці Марії Павлівни Харченків, які були нащадками давніх козацьких родів. У родині шанували й плекали все питомо національне. Особливе враження на маленьку дівчинку справили колядки та щедрівки, підлітком довідалася про страшні голодомори, лихоліття Другої світової війни, що випали на долю її рідних. І хоча про ці трагічні для нашого народу історичні події з відомих причин не говорили вголос, усе ж вона запам’ятала розповіді бабусь та матері до найменших деталей. І через багато років зафіксувала на папері, щоб не забулися.

Нині Ольга Акімова – бібліотекар загальноосвітньої школи. Вона записала почуті від односельців пісні, приказки, перекази, свідчення про життя та діяльність в Оріхівці письменника Володимира Леонтовича, спогади свідків голодоморів на Полтавщині 1932–1933, 1947 років, подій Другої світової війни, розповіді афганців, цілинників; реконструювала обряди весілля, різдвяних та купальських дійств, святкування Великодня.

Активна пошукова діяльність стала поштовхом до заснування в Оріхівській загальноосвітній школі музейної кімнати, у якій представлено історію села. Краєзнавець виготовила карту населеного пункту, а також карту старого поселення з нанесенням на неї об’єктів господарського, житлового комплексу садиби Володимира Леонтовича, якому в музейній кімнаті присвячено стенд.

З 2005 року Ольга Акімова – керівник краєзнавчого шкільного гуртка “Джерело”. Залучаючи учнів до активної пошукової діяльності, Ольга Василівна намагається розвивати у вихованців уміння застосовувати зібрані матеріали на уроках історії, літератури, мови, а також під час упорядкування зібраних матеріалів, створення альбомів пам’яті, стендів для музейної кімнати, написання статей до районної газети.

Члени гуртка під керівництвом наставниці продовжують збирати свідчення очевидців минулих подій у краї, фольклор, а також працюють за напрямком “Кухлик меду” (народні лікарські засоби з використанням продуктів бджільництва, кулінарні рецепти), поповнюють музейну кімнату цікавими експонатами. А ще – організовують трудові десанти з упорядкування могил загиблих воїнів Великої Вітчизняної, розташованих на території Оріхівської сільської ради, надання допомоги ветеранам війни та праці, одиноким людям похилого віку. Підбиваючи підсумок двадцятилітньої краєзнавчо-пошукової діяльності, Ольга Василівна акцентує увагу не лише на зробленому, а й на тому, що має здійснити в майбутньому, щоб пам’ять нашого народу була глибшою, а криниця його душі не міліла.