Тож без перебільшень учасники презентації книги "Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею" наголошували, що ця подія – знакова для всієї України. Відбулися урочистості у великій залі Полтавської райдержадміністрації за участю членів родини нашого славного земляка – трьох рідних онуків, двоюрідного племінника і навіть праправнука.

Про Михайла Гаврилка досить детально розповів полтавцям автор презентованої книги, письменник Роман Коваль, наголосивши, що його герой називав себе козаком кармазинного ряду (тобто із родини заможної) і був справжнім патріотом України, він увійшов в історію не тільки як талановитий митець, а й як організатор війська Українських січових стрільців, Сірої дивізії армії УНР. І молодість, і все життя його були сповнені бурхливими подіями, переїздами, пригодами. Він навчався в Миргородській художньо-промисловій школі імені М.В. Гоголя в Опанаса Сластьона, в Санкт-Петербурзі, в Краківській Академії мистецтв, стажувався в Парижі – і завжди йому щастило на вчителів. Із початком першої революції займався активною політичною діяльністю, його шість разів заарештовували, був членом Революційної української партії, згодом – Української соціал-демократичної робітничої партії, Союзу визволення України, воював у складі січових стрільців проти військ Російської імперії. Він відкривав перші українські школи в Ковелі та Луцьку на Волині, ставив пам'ятники Тарасові Шевченку в Прикарпатті, на Буковині, мріяв, щоб у кожному селі на Полтавщині й по всій Україні стояли погруддя Кобзаря. Надзвичайно цінував бунтівне слово Тараса Шевченка, і такою ж образно бурхливою була його шевченкіана.

У 1919 році Михайло Гаврилко повернувся в Полтаву, брав участь у похованні Панаса Мирного. Він міг стати директором Миргородської художньо-промислової школи – вже мав таке призначення, були потужні творчі плани, але у 38 років життя трагічно обірвалося – восени 1920 pоку на станції Полтава (нині Полтава-Південна) після катувань більшовики спалили його живцем в топці локомотива.

 Про свого діда, яким пишається велика родина, про його сім'ю розповіли також львів'яни – доктор медичних наук професор Орест Абрагамович, лікар-травматолог Ярослав Абрагамович та племінник Микола Гаврилко з Дніпропетровська, також лікар за фахом. Пісню про легендарного козацького полковника Данила Нечая подарував учасникам презентації заслужений артист України кобзар Тарас Силенко.

Рунівщинський сільський голова Володимир Сухаренко розповів, що недавно було знайдено місце, де стояла хата Гаврилків – хата Омеляновичів, як уточнили старожили, бо таке прізвище мало кілька родин. На тому місці втановили камінь із написом, урочище назвали Козацькі хутори, відкрито меморіальну дошку з барельєфом на стіні сільського Будинку культури.

5 вересня виповниться 130 років від дня народження Михайла Гаврилка, тож будуть нові зустрічі й презентації, тривають зйомки фільму про митця-вояка. І треба додати, що першими про нього розповіли у своїх розвідках полтавці письменник Петро Ротач і мистецтвознавець Віталій Ханко. Завдяки їм і побачила світ книга Романа Коваля, що стала глибоким науковим дослідженням.