Проходячи піщаною косою, Федір провалився в широку горловину великої посудини. Не змігши витягти знахідку із землі самотужки, хлопець покликав на допомогу свого товариша. Вже вдвох вони дістали величезну срібну позолочену амфору та кілька золотих чаш. Про знахідку повідомили рідним. Наступного дня туди прибув урядник із селянами-землекопами. Організовані під його наглядом розкопки дали приголомшливий результат: величезний скарб – понад 1 тисячу предметів (зброя, прикраси, посудини, монети) вагою 75 кілограмів (25 кг золота і 50 кг срібла) – “затаївся” на глибині одного метра у ямі діаметром приблизно півтора метра.

Звістка про нечуваний скарб швидко досягла Полтави, а згодом і Петербурга. До Малої Перещепини відрядили члена Полтавської ученої архівної комісії Іллю Зарецького, а з Археологічної комісії із Петербурга при­їхав учений Микола Макаренко. Завдяки цим дослідникам унікальний археологічний комплекс був збережений. Вони ж першими й описали його.

На початку 1980-х років німецький учений Йоахім Вернер, а потім австрійський учений Вернер Зайбт та болгарські історики й археологи детально дослідили дорогоцінні знахідки і прочитали написи давньогрецькою мовою на перснях-печатках із скарбу і встановили, що частина того багатства, можливо, колись належала Кубрату, ханові Великої Булгарії, до складу якої в VII ст. нашої ери входила й частина території сучасної України. Тож існує точка зору науковців, що на місці знахідки було поховання Кубрата. Зараз скарб зберігається в Ермітажі у Санкт-Петербурзі.

– Цікавою є думка про розташування в районі дещо південніше Полтави ханської ставки Кубрата, а можливо, і його попередників, що засвідчується не лише менш багатими похованнями кочівників у селах Зачепилівці, Макухівці, а й відносно численними рядовими їхніми старожитностями, – говорить кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України Олександр Супруненко. – Вірогідно, мова йде про постійну присутність кочівників-булгар у зоні проживання залежного від них слов’янського населення. У такому разі перебування ставки Кубрата південніше Полтави є логічним, адже сезонні переміщення кочівників (влітку – на північ, а взимку – на південь, у ближчі до моря райони з м’якшим кліматом) були притаманні всім степовим народам. Можна думати, що реалізована в Подунав’ї Першим Булгарським царством модель мирного співіснування землеробів-слов’ян із кочівниками-булгарами була започаткована ще у Великій Булгарії, на просторах лісостепового Дніпровського Лівобережжя, куди входила і територія Полтавщини.

Щороку болгари з усього світу відвідують село Малу Перещепину. В приміщенні Малоперещепинської школи відкрито музей, який постійно поповнюється новими експонатами. Нещодавно там відбувся черговий собор болгар “Кубрат збирає своїх нащадків”. Представники болгарської національності приїхали з різних куточків України, аби побувати на святі з нагоди 100-річчя від дня знахідки малоперещепинського скарбу і з нагоди 1380-річчя від дня заснування кубратором Старої Великої Булгарії.

На урочистостях, які організувала голов­ний редактор Всеукраїнської газети “Роден край” Дора Костова, побували перший секретар Посольства Болгарії в Україні Вєсєлін Узунов, президент собору болгар України, народний депутат України попередніх скликань Микола Габер, депутат обласної ради Дмитро Хрістов, інші поважні гості. Запальні болгарські й кримськотатарські (татари Криму теж вважають Кубрата батьком своєї нації) народні танці, вірші на патріотичні теми,  милозвучні пісні, виставки картин і фотографій, виробів народних умільців, частування національними стравами – все це надавало заходу особливого, самобутнього колориту. Також відбулося засідання “круглого столу”, на якому йшлося про благоустрій ймовірного місця поховання хана Кубрата і будівництво туристичного центру.