Костянтин Степанович залишив по собі пам’ять і як мужній захисник Батьківщини, і як мудра, щира людина з вродженою інтелігентністю і селянською працьовитістю та скромністю.

В юності Костянтин Бабенко мріяв стати агрономом, вирощувати хліб, як і його діди­прадіди. Однак доля розпорядилася по­своєму. Усі мрії перекреслила війна. Йому, де­в’ят­над­ця­ти­річ­но­му, найстаршому з трьох братів, випало першому йти на захист рідної землі. Служити почав у 30­му запасному танковому полку в місті Чугуїв Харківської області. Потім було шестимісячне навчання на курсах командного складу в Челябінську. В лютому 1942 року після закінчення зенітно­кулеметного училища Костянтин Бабенко у званні молодшого лейтенанта був направлений у діючу армію. Призначили його командиром взводу зенітно­кулеметної роти 30­ї танкової бригади Західного, а потім – Воронезького фронтів. Свій бойовий шлях до Берліна пройшов із 3­ю танковою армією генерала Павла Рибалка. В жорстоких боях під Смоленськом отримав першу нагороду – медаль “За бойові заслуги”. Костянтину Бабенку незабаром присвоїли звання старшого лейтенанта і призначили командиром зенітно­артилерійської батареї, яка брала участь у боях на 1­му Українському фронті, визволяла Київ, Васильків і Фастів. Повернувшись у стрій після тяжкого поранення, молодий офіцер визволяв Європу від коричневої чуми, штурмував Берлін.

У повоєнні роки гвардії старший лейтенант Костянтин Бабенко продовжував службу в складі радянських військ на території Чехословаччини, Австрії, Німеччини. Потім був демобілізований, а восени 1949‑го його знову призвали в ряди Радянської Армії. Служив на Чорноморському флоті, навчався у Ленінградській військово­артилерійській академії. Був командиром полку 14­ї дивізії протиповітряної оборони в Прибалтиці. Згодом як високо­кваліфікований спеціаліст із ППО виконував відповідальну місію у В’єтнамі, Сирії, Лівані.

Заслуги Костянтина Степановича Бабенка високо оцінені. Він нагороджений двома орденами Червоного Прапора, трьома орденами Червоної Зірки, двома орденами Вітчизняної ­війни І ступеня, орденами Богдана Хмельницького, “За службу Батьківщині в Збройних силах СРСР”, “За заслуги”, 26‑ма медалями. Були серед нагород генерала і відзнаки інших держав.

45 років віддав Костянтин Степанович Бабенко військовій службі, пройшов тернистий і почесний шлях від рядового до генерал­лейтенанта, на все життя зберігши військову виправку, енергійність і молодість душі.

Його активна життєва позиція спонукала і після відставки не почивати на лаврах. Костянтин Степанович Бабенко відразу влився у кипучі будні й 15 років очолював обласну організацію ветеранів. Всі свої сили, знання, досвід віддавав соціальному захисту ветеранів війни і праці. Люди йшли до нього зі своїми болями, проблемами, негараздами, і для кожного він знаходив щире слово, кожному прагнув допомогти. Постійно налагоджуючи і підтримуючи тісні зв’язки з місцевими представницькою і виконавчою владами, Костянтин Степанович чимало зробив для підвищення соціального захисту людей поважного віку.

Почесний ветеран України Костянтин Степанович Бабенко був людиною високопорядною, благородною, мужньою, надзвичайно скромною. Його ім’я увічнене в унікальних виданнях “Честь і слава Батьківщини” (військова еліта України), “Захисники Вітчизни” (спогади ветеранів війни і військової служби героїчної Смоленської землі).

… Менше року тому Костянтина Степановича Бабенка не стало. Та славні традиції сім’ї Бабенків продовжують син Валерій, онуки Костянтин і Микола. А в серцях колег і друзів пам’ять про генерала­патріота житиме вічно.