Мов над дзеркалом таємничої річки, почуваються мама з татом: дивляться на своє малятко й впізнають у його рисах самих себе. У посмішці, у голосі, у словах та навіть у ще нікому не відкритих думках. Авжеж, люблячі серця ладні прихилити для своєї дитини й небо, зняти з нього щонайяснішу зірку. Та, напевно, так воно завжди й відбувається, просто у житті всі ці вчинки мають земне прочитання – щоденних невтомних турбот, невичерпних хвилювань і палкої підтримки.
Тільки зігріте батьківською любов'ю дитинство залишається в пам'яті яскравою теплою квіткою, медовою кульбабкою, яка, здається, й відцвітає тільки для того, щоб перетворитись на легшу за лелече пір'ячко кульку-планету з чиїхось щонайсвітліших спогадів. Дмухне вітерець, і вони вже летять нам до серця – ніжними заспівами колискової, добрими словами старої казки…
Рубрика: 
