“Після семирічки на ферму пішла, – розповідає жінка. – 12 корів уручну доїла. Як механізували ферму, то й до сотні корівок обслуговувала”.
Раненько вставала, на роботу поспішала, щоб усе встигнути. Поверталася додому, попоралася – та й мерщій на репетицію хору-ланки. Славився він на весь район – і в Полтаві на Співочому полі виступали, і в Сорочинцях на славнозвісному ярмарку. Заохочувала жінок до того співу колгоспний економіст Надія Андріївна Кустова. Програму підбирала, з баяністами домовлялась…
Зінаїда Іванівна Дмитренко раніше в Драбинівці жила, в ланці працювала. Як переїхала в Пологи, то на ферму пішла трудитися. Вже більше 50 років тут живе. Згадує, який у Драбинівці драмгурток був, а тут, у хорі-ланці, разом із подругами.
Людмила Йосипівна Шевченко і в колгоспі трудилася, і в швейній майстерні, й техпрацівницею була у сільському клубі. Теж поспішала в хор-ланку. Згадує Тетяну Кольбу, Віру Штепу, Марію Шийку, Марію Джежелу, Валентину Мащенко, Галину Мусієнко…
“Я ланковою працювала. Маю орден Трудового Червоного Прапора. Спочатку й по сорок жінок у ланку ходило, а далі все менше і менше. По 3–4 гектари цукрових буряків пололи, а було, що й по 10. А соняшник…” – розповідає Любов Миколаївна Кольба. Але з поля повертались із піснею.
“Люблю своє село. Тут виросла, школу закінчила, в Полтаві навчалася, сюди повернулася працювати. У нас своя творча група – “Екіпаж”: я та Вадим і Віталій Бровки. Де не бували з концертами, для мене мої Пологи – найкращі. Люди тут добрі, вся моя родина поруч”, – розповідає місцева вчителька Римма Курбанова.
У цієї представниці молодого покоління є улюблена робота, своє коло друзів. Щоп’ятниці збираються за чашкою кави поспілкуватися, поспівати. Організовують свята, жоден захід у селі без них не проходить. Є у селі й ансамбль “Мальви”. Артистів запросити – то нехитра справа, але ж краще, коли школярі, молодь, ветерани самі дарують пісні для сільської громади. Серцем відчуває Римма Олексіївна – добрі традиції живуть.
Микола Бровко ніби продовжив її думку: “Пологи здавна піснею славилися. Гарно в клубі було, а потім культура почала занепадати. Рвалася душа, коли бачив по селах зруйновані заклади. От і вирішив зі своїми хлопцями взяти в оренду приміщення. Зробили ремонт: тепер там торгова точка, дискотека. Є де молоді відпочити”.
Люди у Пологах щирі, привітні, це йде від діда-прадіда, з давніх часів. Пам’ятається, як у колишньому господарстві працювали Надія Андріївна Кустова, Тетяна Андріївна Курбанова. Перша вела економічну службу, друга очолювала профспілковий комітет.
– То як воно зараз, на заслуженому відпочинку, без діла не сидиться? – цікавимося.
– Звичайно, ні, – каже Тетяна Андріївна. – Очолюю ветеранську організацію, яка об’єднує 178 чоловік. Треба про всіх турбуватися, підтримувати кожного. Згадуємо, як колись у селі жилося. Весело було – менше біля телевізорів сиділи, поспішали до клубу. Ставили п’єси, повен зал збирався. Хто не вміщався, то на грушу, що біля клубу росла, вилазив та звідти крізь вікно дивився. Уміли відпочити, вміли і трудитись. Тваринницький, птахівничий комплекси які мали! І досі за ними серце болить. Було ж добре налагоджене виробництво, та згодом стало нерентабельним. І пішло-поїхало… Добре, що ТОВ “Аршиця” взяло під своє крило.
Нині у місцевій школі працює музей звичаїв. Якщо пригадують народні традиції, то заходи готують здебільшого вчителі, залучаючи сільських берегинь; а от коли йдеться про церковні – запрошують отця Олега, матушку Олесю Дубецьких. Так і відроджується духовність у дитячих душах.
Ініціатором створення сільського музею була Надія Кустова. Потім його передали на баланс навчального закладу. Тут зберігаються експонати та постійно додається щось новеньке. Велику роботу проводять вчителі й учні, директор школи Інна Бровко – прекрасний організатор краєзнавчої роботи.
Пологи стали рідними і для сім’ї Інковцових – Ольги та Володимира, – хоча зростали й не тут. Юнак переїхав жити на Полтавщину з Криму, а чорнява красуня – із Закарпаття. Буряки в цих краях полола, от і познайомились. Спочатку в Лисівці жили, потім у Пологи перебрались. Їхня сім’я незвичайна тим, що є в них і близнята, і двійнята: Наташа і Олег – десятикласники, Саша і Паша – в сьомому навчаються. “Люблю село, людей. Вважаю себе щасливою жінкою. Чому? Бо то велике щастя – мати трьох синів і донечку, доброго і роботящого чоловіка! До спиртного ніколи не тягнувся, завжди мені допомагав. Дітей у любові виховуємо. Лозини ніколи не брали, все у нас спокійно, розмірено. Вони й по дому, у дворі, й садити, і полоти допомагають. Звісно, діти, як діти… Це турботи, але радості значно більше…”
“Я не з Пологів, але з 1983-го живу тут, – почала розмову сільський голова Любов Козка. – Це село мені стало рідним. Люблю його і дбаю про нього. Останнім часом багато зроблено для впорядкування довкілля. Влітку працювала бригада з одинадцяти чоловік по розчищенню покинутих обійсть – своїми силами навели лад на семи колишніх садибах, прибрали кладовище. Хочемо відновити вуличне освітлення. У Будинку культури плануємо фасад доробити. Потім приведемо до ладу глядацьку залу.
Є у нас ФАП, задоволені своїм фельдшером Миколою Івановичем Оборотним. Прохаємо, щоб подовше працював, не йшов на пенсію. Сподіваємося, що в нього буде достойна молода зміна: Сніжана Давидова з Малої Перещепини, якій припала до душі медицина, нині навчається, хочемо, щоб повернулася в рідні краї. Якщо приїде на роботу, швидко зрозуміє: люди у нас прекрасні, село співоче, і щира пісня йде від серця…”
Гойдає пісня небо над селом. То задумливо-тужна, то щиро-лірична, то бадьора й життєстверджуюча. Власне, як і люди в Пологах – невтомні трударі й мудрі, добрі селяни…
Катерина КОРОВАЙНА
Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ
Журналісти
Рубрика: 
