У роки війни Михайло Стельмах видав дві збірки поезій: "За ясні зорі", "Провесінь" за редакцією Максима Рильського, а в 1944 році в Москві виходить у перекладі на російську збірка "Украине вольной жить!" У цьому ж році в Уфі побачила світ перша збірка оповідань Михайла Стельмаха "Березовий сік".
Після війни Михайло Панасович повертається до улюбленої справи – глибокого вивчення усної народної поетичної творчості. Народні думи і пісні, казки і прислів'я, легенди й анекдоти, перекази – все це він збирає, вивчає і ґрунтовно досліджує. Кілька років працює науковим співробітником Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР.
Від твору до твору зростає майстерність письменника, і Стельмах стає одним із видатних митців українського художнього слова. Його романи й повісті "Велика рідня", "Хліб і сіль", "Чотири броди", "Гуси-лебеді летять…", "Щедрий вечір" увійшли до класики вітчизняної літератури. У післявоєнні роки Михайло Панасович продовжує писати і поетичні твори, видає кілька збірок: "Шляхи світання", "Жито сили набирається", "Поезії", "Мак цвіте". Він також пише й видає твори для дітей, зокрема "У сестрички дві косички", "Весна-весняночка", "В їжаковім вітряку", "Колосок до колоска", "Як журавель збирав щавель", "Маленька Оленка". Михайло Стельмах написав кілька п'єс – "Золота метелиця", "Зачарований вітряк", "Правда і Кривда", "Кум королю"; створив сценарій документального кінофільму "Живи, Україно!", брав участь у створенні кінофільмів за своїми творами – "Над Черемошем", "Кров людська – не водиця", "Дмитро Горицвіт". Багато творів письменника вийшло в перекладах на російську, білоруську, болгарську, чеську, словацьку, польську, німецьку, румунську та інші мови.
М. Стельмах був депутатом Верховної Ради СРСР, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. У 1972 році Михайлу Стельмаху було присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці, а в 1978-му – обрано дійсним членом Академії наук Української РСР. Він – лауреат Державної премії України імені Т.Г.Шевченка, Ленінської та Державної премій СРСР.
Помер Михайло Панасович Стельмах 27 вересня 1983 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.
Пропонуємо читачам кілька ліричних та дитячих творів письменника.
Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”
Михайло СТЕЛЬМАХ
Тільки хвилі, і небо блакитне..
Тільки хвилі, і небо блакитне,
І водою діброва бреде,
Перед мною дороги привітні,
Перед мною життя молоде.
Я пливу у роздолля чудові,
А навколо хлюпоче весна,
Вигинаються хвилі, мов брови,
І на гребні шипить сивина.
Все таке чарівне, таємниче,
Повне соку, життя і снаги,
І у мандри весна мене кличе,
Опустивши в глибінь береги.
Поміж березами дівча іде
Рожевий схід. Галуззя молоде
Пісні виспівує привітні.
Поміж березами дівча іде
У хусточці блакитній.
Рукою гладить пасмо золоте,
Іде, співаючи, в долину…
І, може, більше дівчину ніде
Ніколи не зустріну.
Стою під кленом біля джерела –
У серце йдуть пісні привітні.
А дівчина, як молодість, пішла
У хусточці блакитній.
А у мене є сестричка
А у мене є сестричка –
Трохи більша рукавички.
Ми із нею подружили,
Хоч вона й кричить щосили.
Мама каже, що всі діти
Так учаться говорити.
Я сестричку розважаю,
Сам їй віршика складаю:
"Ти, маленька, підростеш,
В гай із братиком підеш –
Під берези, під дуби,
По суниці, по гриби…"
Крик у хаті затихає,
Бо сестриця в гай бажає.
У нас гуси не сердиті
Невеличка наша річка –
Я її перепливаю,
А на березі сестричка
"Гиля, гусоньки" співає.
Гуси слухають сестричку,
З рук її скубуть травичку –
У нас гуси не сердиті,
Бо ми вмієм їх любити.