Діти – що перелітні птахи, завжди вирушають шукати своїх теплих країв. Але якщо пташині ключі не збиваються з вірного шляху завдяки магнітному полю планети, то людські долі – завдяки материнській молитві. Сила її дивовижна, щирість – і поготів свята.
Іноді трішки прикро, що людині не властиво пам’ятати себе немовлям, що ці трепетні спогади назавжди залишаються маминим скарбом. Втім, здається, що якраз із них – приспаних її шепотом, заколисаних у обіймах – і зіткані  найсвітліші хвилини нашого майбуття. Це коли в сповненому радістю серці невловимо відлунює мамина колискова, коли зоряний небосхил дивиться нам услід ясністю її добрих очей, коли лагідне сонячне проміння намагається лише повторити перший дотик її ніжних рук, коли від усвідомлення щастя хочеться по-дитячому плакати…
Про материнську жертовність написано так багато, так вишукано і поетично, що якби всі ті красиві слова не задихались від пилу на книжкових полицях, а дали раптом сходи, весь світ перетворився б на безмежний квітник. З червоними маками і півоніями, з печальнішими за надвечірній туман волошками… Та тільки навіщо всі ці дрібні дива жінці, яка подарувала світові нове життя?..
Вже від першої колискової мати молить Пресвяту Небесну Заступницю за своїх солов’ят, за чисті для них обрії, за легкі дороги. І найсвітліша із доріг веде дітей на її поріг…
Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”