Часто Василь Данилович згадує і про друге тяжке випробування, що випало на його долю, – Велику Вітчизняну війну, про те, як пройшов із боями дорогами Південного фронту до Північного Кавказу, бився з гітлерівцями біля підніжжя Ельбруса, під Сталінградом, як визволяв Полтаву, Дніпропетровськ, Крим, Білорусію, форсував Віслу, дійшов усім смертям наперекір до німецької столиці.

– Штурмувати Берлін було дуже важко. На кожному кроці чатувала небезпека. На всіх перехрестях – танки, тридцятиметрові дзоти, кулемети з усіх боків, – згадує ветеран. – Наші солдати на війні не голодували. Хіба що коли потрапляли в оточення. Армію і одягом, і харчами забезпечували. А от у Німеччині, коли радянські війська туди вступили, був сильний голод. Ми не прийшли завоювати німецький народ – ми прийшли розгромити фашизм, – підкреслює він. – У Німеччині наші одразу організували для мирних жителів кухню.

Після Перемоги Василь Панасенко ще рік служив у Берліні.

– У червні 1946 року я демобілізувався. У колгоспі в Улинівці на той час залишилася пара коней, пара бичків. Німці все забрали. Мене призначили помічником бригадира рільничої бригади. Ярма, борони довелося шукати, організовувати людей, орати й волочити коровами. А в березні 1948-го став завідуючим клубом. У війну клуб був зруйнований – ні вікон, ні лавочок. Знову довелося організовувати людей, відновлювати приміщення. Усе зробили, організували драмгурток, танцювальний, хоровий, музичний гуртки. Сорок два роки і два місяці я був на цій посаді. Робота подобалася, хотілося, щоб людина з клубу несла в душі щось хороше, – ділиться спогадами Василь Данилович Панасенко.

Зараз він живе в Полтаві з дітьми і внуками. Вірить у те, що побачить економічний і культурний розквіт України.

Кожне Свято Перемоги ветеран зустрічає у військовій формі, яку зберігає ще з війни….

Наталія ЖОВНІР
Журналіст