Цими днями ми вкотре повинні замислитися над тим, що всі, хто побував тоді в епіцентрі трагедії й, не шкодуючи себе, виконував свої обов’язки, справді здійснили те, чому людство навчав Спаситель: “Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх” (Ін. 15,13). Тільки завдяки їхній жертовності вдалося приборкати розбурханий атом.
26 квітня крихітні вогники в пам’ять про загиблих палахкотять над свічками не тільки в храмах – священики беруть участь і в громадських зібраннях із нагоди скорботних чорнобильських роковин. І вкотре нагадують, що головна причина атомного вибуху далека від суто наукових пояснень, бо криється вона у порушенні людиною Божественної гармонії світу, в приниженні в сучасному суспільстві справжніх християнських цінностей. Тож єдиний шлях до відвернення техногенних лих у майбутньому – внутрішній, у душі кожної людини.
[1]