Тільки­но ми здійснили цей обряд, як на порозі з’явився дід Тарас. Тричі проказавши традиційне "Христос воскрес!", наостанок мовив:

 – З Великоднем будьте здорові!

Бабуся одразу ж запросила до столу. Наш добрий погостинник вий­няв з кишені дві крашанки й подарував мені, наголосивши, що вимоцокував найтвердіші яєчка.

Добряче розговівшись, я взяв дідусеві та свої яєчка і пішов до сусідського Толика. Тепер, тішив себе, я виграю у нього всі Великодні крашанки…

…Неділя – як на замовлення. Сонячна й тиха, хоч мак сій.

Бабуся зодяглися по­святковому. На них сорочка, вишита давнім поліським узором, рясна у збірки спідниця з двома нашитими зісподу кольоровими окрайками. На голові ще новенька, ні разу не ношена хустина­стрижка.

– А ти чого кублишся? – сердяться вони, позираючи у віконце. – Он і дід Тарас уже йде. Зодягайся швидше!

Я хутенько витягаю зі скрині празникового костюмчика і сорочку. Вони пахнуть рутою­м’ятою. Щороку, тільки­но з’являються городні квіти, бабуся напаковують прискринок паху­чим зіллям. Від того одяг наш зав­жди має свіжий запах, і його не зачіпає міль.

За хвилину­другу я зодягся. На вулиці нас уже чекав дідусь.

– Не спізнимося з козами на торг? – пожартував він.

– Доки збереться молодь, то якраз і поспіємо, – одказали бабуся.

Село нараз ожило. То там, то там чути голосні перегуки. Поодинці й парами поспішають на леваду хлопці й дівчата, літні люди. Всі у святковому одязі, з піднесеним настроєм.

Особливо мені до вподоби мої перевесниці. У кожної – вишита блузка, підперезана крайкою запаска. На голівках у них віночки з живих квітів, од яких звисають на всі боки різнокольорові стрічки.

– Бач, Мотре, весна прибрала квітами не тільки луки, а й дівчат!

Бабуся довго дивляться на дівочий гурт, що пробіг повз нас, і мовлять:

– Весна, Тарасе, хоч і багата на квіти, а хліб у осені позичає. Та дівчатам зараз не до цього. Вони знають, що в березні поскачи, а в квітні пограй.

– Грай чи не грай, але, кажуть, квітневої роботи на май не одкладай, то їстимеш коровай, – розохотився на приказки дідусь.

 – Авжеж, – таки погоджуються бабуся, – хто в квітні сіє, той у вересні віє.

– Уже прийшла та пора, – веде далі дідусь, – коли сон на зиму відклади, а діло в апрілі зроби, бо ластівка в квітні день починає, а соловей кінчає…

За розмовами ми незчулися, як вийшли на леваду. А там – майже все село зібралося. Ще таких масових веснянок за моєї пам’яті не було.

Посеред вигону, взявшись за руки, дівчата водили "Кривого танця". Він і насправді відповідав своїй назві – петляв, звивався, неначе крутий лісовий струмочок. Юнки повільно ходили, наспівуючи розлогу мелодію:

А в кривого танця

Та не виведем кінця!

Треба його та виводити,

Лад та йому знаходити…

– Чому танок називається кривим? – питаюсь у дідуся.

Він взяв мене за руку, підвів ближче до гурту.

– Назва походить від того, – прошепотів на вухо, – що він і справді кривий. Бач, як поплутався, що й кінця не видно. Якщо вірити переказові, цей танець з’явився дуже давно, коли на наші землі нападали татари.

Батьки привчали дітей остерігатися ворогів, заплутувати свої сліди, аби по них чужинці не потрапили в село. Для цього і був придуманий "Кривий танець". До речі, всі веснянки обов’язково починаються і закінчуються саме цим танком.

Доки дідусь розповідав мені про "Кривого танця", той і закінчився. Далі йшла "Подоляночка". Старші дів­чата зробили велике коло. Всередині нього виникло ще одне, але трохи менше. Його утворили середульші юнки.

– А де ваша подоляночка? – запитав хтось із дівчат.

– Ось вона! – почулося зусібіч.

Посеред кола справді з’явилася дівчинка. Вся вона була прикрашена квітами та молодими вербовими галузками. Навіть важко впізнати, хто за подоляночку…

– Чия ж то така красуня буде? – піднімаючись навшпиньки, запитали бабуся.

Я уважно придивився і таки впізнав свою перевесницю.

– То тітки Ганни дочка, – прошепотів до бабусі, щоб не почули сусідні люди.

– Леся Клименкова? – здивувалися вони. – Ти ба, яка шпетка! Ніколи б і не подумала…

Леся вийшла на горбок, привітно усміхнулася до присутніх
і одразу ж присіла. Два кола почали рухатися в протилежні боки… Дівчата, котрі водили перше коло, заспівали:

Десь тут була подоляночка,

Десь тут була молодесенька,

Тут вона стояла –

До землі припала.

Дівчата з меншого кола завели своєї:

Ой, устань, устань, подоляночко,

Протри очки, як ті шкляночки.

Та берися в бочки

І скачи у скочки!..