Філософія реформ у медичній галузі

Олександр Коваль: “Є час застою, і є час реформ. Те, що це час неспокійний і напружений, – однозначно. Бо одна справа – вести розмови про реформи, а інша – їх рухати вперед. Початок реформування – це надзвичайно складний період, бо слід змінити психологію, сприйняття і показати людям конкретні результати. Думаю, у цьому філософія реалізації реформ, зокрема й у медичній галузі. Без реформ, проголошених Президентом України Віктором Януковичем, ми не могли рухатися далі. Проблеми, які накопичилися, потрібно вирішувати якщо не скальпелем, то в усякому разі певними “операційними” заходами.

Було безліч нарікань від пацієнтів, починаючи з обслуговування, якості надання медичних послуг, дорожнечі ліків та інших негараздів. І самі медики бачили чимало проблем у галузі. Коштів, які виділялися на медицину, завжди було обмаль. І, власне, так буде завжди, ми це розуміємо, які б бюджетні програми не приймалися. Бо коштів на медицину не вистачає навіть у провідних країнах світу.

На початок минулого року в нашій області було 34 дільничні лікарні, нині залишилося десять. Що таке дільнична лікарня? Є ліжка і… певний контингент людей, за якими немає кому доглядати вдома. Вони ці ліжка займали, і медицина намагалася при мізерному фінансуванні надавати їм допомогу. Кваліфікація лікарів у таких закладах – тема окрема. До того ж на якому рівні медикаментозне лікування та харчування в таких закладах?

Днями ми побували в дільничній лікарні села Гоголеве Великобагачанського району – це 1900 квадратних метрів! У денному стаціонарі перебувають 2 чи 3 пацієнти, й така ж картина в стаціонарі. Зайшли у харчоблок – холодильник порожній… Я вже не говорю про лікарську допомогу… Добре, що вони там хоч за пільговими тарифами сплачують за комунальні послуги. Це – проблема, це те, від чого нині треба відходити.

Там, де місцева влада, органи соціального захисту, медицина працюють спільно, є системний підхід і позитивний результат. Село Велика Рублівка Котелевського району – яскравий приклад. Була там така ж, як і в Гоголевому, дільнична лікарня, якщо не гірша. Але внаслідок правильного та кардинального підходу – зовсім інший результат. Спочатку попрацювали з людьми, з сільською радою, з медичною громадськістю. Нині цю лікарню умовно поділили пунктиром на дві частини. В одній зробили сучасну амбулаторію, забезпечену автотранспортом, з належною, кваліфікованою роботою лікаря. В іншій частині обладнали стаціонар для одиноких людей поважного віку, які заслужили на це. Там на належному рівні й соціальне обслуговування, і харчування, й умови. Досі не було звідти жодної скарги. Таким чином лише протягом минулого року реформували 20 дільничних лікарень.

Має бути профілактична складова, а не кількість ліжок. Це раніше рівень медицини оцінювали в арифметичному порядку. Час довів, що такий шлях – хибний.

Я хочу назвати піонерів розвитку сімейної медицини. Це, зокрема, колишній міський голова Комсомольська, а нині – голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов. Він був подвижником цієї справи. У 2004 році у Комсомольську навіть проводилася колегія Міністерства охорони здоров’я України. Тоді й влада, і медична спільнота визнали цей шлях. І з тих пір ми йдемо ним – на сьогоднішній день в області обслуговується лікарями сімейної медицини 85 відсотків населення, але в цьому плані слід рухатися далі. Й хоча наша область не входить до числа пілотних регіонів, на базі яких реалізується медична реформа, але за багатьма позиціями ми маємо не гірші результати”.

Віктор Лисак: “Нині ми нарешті маємо в державі певну модель, над якою працюємо відповідно до указів Президента, до Національного плану дій, зокрема, й медична реформа. Велику нішу займає профілактична складова. Це розвиток первинної ланки медико-санітарної допомоги – первинного контакту пацієнта і лікаря. Ми наростили таку систему вузькопрофільних фахівців, до яких людина може звернутися. Але в будь-якій країні світу є так званий маршрут пацієнта. Якщо людина звертається, то вона платить. Добре, що в нашій державі є нормативна база, яка говорить про маршрут пацієнта, і головною, ключовою фігурою є лікар первинного контакту, фельдшер, який виписує маршрут пацієнта. З 2000 року всі намагалися підійти до того, як зрушити розвиток сімейної медицини і профілактичну складову. Нарешті потяг почав рухатися у цьому напрямку. Треба, щоб кожна людина розуміла, що головною ключовою фігурою на території, де вона проживає, є лікар загальної практики – сімейної медицини.

Як сьогодні будується система? Є питання навчання кадрів, розвитку мережі, є чітко встановлені нормативи і норми для первинної медичної допомоги, радіус обслуговування. Чітко прописано, що лікар загальної практики – сімейної медицини обслуговує в селі 1200 осіб. На жаль, цього показника ми досягти не можемо, напевно тому, що в суспільстві дискредитовано, власне, престиж професії медичного працівника. Надто низький рівень його соціального захисту. Тому нині є питання, над якими працює влада, органи охорони здоров’я, зокрема, це створення доступної мережі лікувальних закладів.

Треба чітко розділити фінансові потоки, які підуть на первинну допомогу, і, до речі, в Бюджетному кодексі це вже прописано, змінити формулу розподілу. Що це дасть? Буде конкретно закладено ресурс на первинну медико-санітарну допомогу. Мережа розбудована. Давайте повернемося у 1975 рік, коли населення області було набагато більше. Ми мали 35 амбулаторій у сільській місцевості й набагато менше стаціонарних ліжок, які потім дуже різко наростили. Але змінилася сама структура економіки. Нині ми маємо 250–270 закладів, які розширили лікарську допомогу.

Щодо вторинного рівня надання медичної допомоги. Ми говоримо про госпітальні округи. Згадаймо часи, коли були міжрайонні відділення. Що в них було поганого? Коли сконцентровано ресурси, коли хірург має постійну практику, коли є інтенсивність процесу. Тому прийнято рішення про створення лікарень інтенсивного лікування, які будуть обслуговувати пацієнтів у межах певної території.

Нам треба проходити процеси укладення угод. Приклад: у Машівському районі, в Кошманівській дільничній лікарні, є інфекційне відділення для всього району. Але там немає відповідних умов. Відтак укладено угоду між цією лікарнею і Карлівською центральною районною лікарнею, де є інфекційне відділення, створені умови, працює інфекціоніст. Таким чином формується госпітальний округ. Але ми, провівши аудит, дуже детально вивчаємо схеми, карти, бо проблема первинної і вторинної допомоги – це не лише медична складова. Враховується також доступність транспорту. Госпітальні округи формуються не за адміністративно-територіальним принципом, а на професійній основі”.

В’ячеслав Ждан: “Нині, на жаль, за кількістю лікарів, які працюють у системі охорони здоров’я, ми відстаємо від усіх європейських держав. П’ятнадцять вищих навчальних закладів України щороку випускають близько 8 тисяч фахівців, але все одно не забезпечують потребу в лікарях. Офіційно зареєстрований дефіцит лікарів в Україні – майже

39 тисяч.

Я далекий від того, щоб ідеалізувати систему охорони здоров’я, і зокрема підготовку фахівців. Безумовно, є нарікання на медиків, і не лише на тих, які тільки-но виходять зі стін вузів. Професія лікаря змушує людину вчитися все життя.

В Українській медичній стоматологічній академії, як і в цілому в системі охорони здоров’я, робиться все можливе, щоб система підготовки медичних кадрів була конкурентоспроможною. Нині ми перейшли на систему підготовки згідно з Болонською Конвенцією, де програми підготовки лікарів у всьому світі уніфіковані. Тобто програма підготовки нашого фахівця нічим не відрізняється від програми підготовки за кордоном.

Слід сказати, що в Україні лише у вищих медичних навчальних закладах діє система контролю знань. Для цього до навчального закладу приїздить комісія зі спеціально створеного незалежного центру тестувань. Прізвища студентів закодовані, й тільки після того, як отримуємо результати тестування, вони розшифровуються. Студент має право двічі перескласти ці тести, якщо ж не перескладає – відраховується. Так само й наприкінці навчання, і після інтернатури. Тобто студент може провчитися вісім років і не отримати документ, який дає йому право працювати лікарем.

Ми вчимо студентів, намагаючись максимально наближати їх до хворого. З 53 кафедр академії дві третини – клінічні кафедри, які працюють на базі лікувально-профілактичних закладів. Про високий рівень підготовки фахівців свідчить і той факт, що в нашому навчальному закладі навчаються близько тисячі іноземних студентів. Днями академію нагороджено Міністерством освіти і науки України медаллю першого ступеня за розвиток міжнародної освіти в Україні.

Ми маємо контакти з фахівцями, яких випускаємо. У нас створений потужний факультет післядипломної освіти, науково-практичний центр із сімейної медицини. З наступного навчального року плануємо проводити дистанційне навчання за допомогою відеоконференцій. Сімейні лікарі мають доступ до нашої електронної бібліотеки”.

Юрій Мастєров: “Навчання у Полтавському базовому медичному коледжі здійснюється за сучасними освітніми програмами. Останні п’ять років за рівнем підготовки медичних кадрів наш коледж займає провідне місце. Двадцять п’ять відсотків абітурієнтів – це цільовий набір. Є відділення післядипломної освіти. Щороку ми готуємо близько двох тисяч спеціалізованих медичних сестер, які в останні роки ідуть за одним напрямком – сімейна медицина”.

Олена Синенко: “За останні п’ять років на відділенні підвищення кваліфікації коледжу отримали кваліфікацію 1035 медичних сестер для сімейної медицини. Станом на 1 квітня нинішнього року проходять спеціалізацію 395 медичних сестер у шести районах області. На друге півріччя за цією ж спеціалізацією планується підготувати медичних сестер для закладів охорони здоров’я Кременчуцького, Зіньківського та Кобеляцького районів. Навчаються вони три місяці, проходять спеціалізацію із різних профілів – педіатрія, терапія тощо. Це багато спеціалістів з різним стажем роботи, які отримують свідоцтво, додаток до диплома відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України”.

Оптимізація заради якості

Ольга Гиря: “У Новосанжарському районі реорганізовані всі дільничні лікарні, всі амбулаторії мають статус амбулаторії загальної практики – сімейної медицини. Їх у нас одинадцять. З 1 січня минулого року в районі діють два юридично самостійних медичних заклади – центральна районна лікарня і Нехворощанська районна лікарня. Всі амбулаторії і фельдшерсько-акушерські пункти є підрозділами центральної районної лікарні. Проведено оптимізацію мережі закладів охорони здоров’я. Ряд ФАПів реорганізовано і приєднано до більш потужних лікувальних закладів. У результаті вивільнилися кошти, адже утримання одного ФАПу обходиться до 40 тисяч гривень на рік. Зекономлені кошти ми змогли направити на покращення матеріальної бази, закупівлю медикаментів. Проведено також оптимізацію ліжкового фонду. Нині в районі – 187 ліжок. З 1 січня нинішнього року створено центр первинної медико-санітарної допомоги як структурного підрозділу центральної районної лікарні. Крім того, проведено велику підготовчу роботу, детальний аналіз стану будівель і споруд лікувально-профілактичних закладів, матеріально-технічного забезпечення, медичного транспорту. За мінімальними підрахунками, для модернізації галузі нам необхідно близько 3 мільйонів гривень.

Велика робота нині проводиться зі створення центру первинної медико-санітарної допомоги як окремої юридичної особи. Розроблена модель проекту реорганізації первинної медико-санітарної допомоги в районі, проходить його публічне обговорення з громадськістю. В районі не може бути два практично однакових юридичних заклади, тому ми повинні об’єднатися із Нехворощанською районною лікарнею. Це у нас проблема. В цій лікарні 28 ліжок, вони доволі затратні. Кошторис лікарні на цей рік складає 2,3 мільйона гривень. За планом модернізації ми реорганізуємо цю лікарню шляхом виділення з поліклінічного відділення амбулаторії загальної практики – сімейної медицини, яка ввійде в структуру центру первинної медико-санітарної допомоги, стаціонарне відділення реорганізуємо у відділення №2 центральної районної лікарні з хоспісними ліжками і пункт швидкої медичної допомоги плануємо ввести в структуру відділення швидкої медичної допомоги ЦРЛ, адже ця лікарня досить віддалена. Утім, ми, медики, без підтримки влади, керівників агроформувань не зможемо цього зробити. Приміщення Нехворощанської лікарні непогане, його площа – до 400 квадратних метрів, у ремонт вкладені великі кошти агроформувань. Органи соціального захисту пропонують створити на базі цієї лікарні також стаціонарне відділення територіального центру для одиноких людей похилого віку.

Реформування необхідне, але воно не може відбутися за один день. Для цього треба багато працювати, мати сміливість приймати управлінські рішення, виважено підходити до них. Скажімо, по Нехворощанській лікарні ми вивчили, як буде працевлаштована кожна людина після реорганізації, щоб максимально уникнути скорочення”.

Петро Світлик: “Система охорони здоров'я Карлівського району – це центральна районна лікарня, поліклінічне відділення, центр матері й дитини, сільська дільнична лікарня, дев’ять амбулаторій і сімнадцять фельдшерсько-акушерських пунктів. На всю цю систему на 2012 рік виділено 19 мільйонів 250 тисяч гривень із Державного бюджету. В порівнянні з минулим роком це більше на 2 мільйони
200 тисяч гривень.

У тому, що реформування медичної галузі необхідне, я впевнився на власному досвіді. У 2006 році приїхав у Максимівську дільничну лікарню. Це був вересень, а у журналі реєстрації хворих фізіотерапевтичного кабінету останній запис зроблений у квітні. Запитую, чому так, – відповіді немає. Це лише невеликий штрих. Нині там зробили амбулаторію, автономне опалення, сучасний ремонт. Але для того, щоб реорганізувати цю лікарню, довелося чотири рази виїжджати на сесії сільської ради. У першу чергу супротив був з боку медиків. Безумовно, коли сьогодні за штатом у сільській лікарні працюють у середньому 22 медпрацівники, а після реорганізації їх залишається 12, решті треба шукати роботу або йти на заслужений відпочинок. Але нам вдалося переконати людей, і цей шлях ми пройшли майже безболісно.

Що дала реорганізація? Скажімо, Ланнівська дільнична лікарня. У селі розвинена інфраструктура, є багато підприємств, багато людей, багато сіл навколо. Але ми закрили старий корпус, економимо на опаленні, на комунальних послугах, перевели її повністю у двоповерхове приміщення поліклінічного відділення, зробили п’ять ліжок, додатковий фізіотерапевтичний кабінет, скоротили штат. Але як експеримент залишили цілодобовий пост середнього медичного персоналу, закріпили авто швидкої допомоги. Нині немає жодної скарги. У будь-який час люди отримують медичну допомогу.

Тільки по Ланнівській дільничній лікарні ми скоротили бюджетні витрати за рік майже на 370 тисяч гривень. При цьому не втратили абсолютно нічого. Тобто по всіх реорганізованих закладах зекономили близько одного мільйона гривень.

Питання в іншому – кадри. За останні два роки до нас прийшло вісім молодих спеціалістів. Я вдячний за їхню підготовку, на їхню фаховість немає жодних нарікань. Але потрібно, щоб це були люди саме з нашої території, з нашого району. Тоді ми не матимемо проблем щодо надання їм житла”.

Треба плекати місцеві кадри

Олександр Шайнога: “Ми вже визначилися із тим, яким чином можемо вивести медичне обслуговування в районі на якісно новий, вищий, рівень. По-перше, потрібна модернізація котельні, яка обігріває центральну районну лікарню, щоб економити на опаленні. Нині вивчаємо варіанти вирішення цього завдання. По-друге, – забезпечення спеціалізованим транспортом. Зокрема до вирішення цієї проблеми залучаємо як гроші з районного бюджету, так і спонсорські. Таким чином уже придбали новий сучасний автомобіль швидкої допомоги. По-третє, – збільшення кількості лікарняних палат, ремонт і осучаснення вже існуючих, що передбачає й заміну вікон, дверей, встановлення кондиціонерів, необхідної побутової техніки. Cеред найболючіших проблем – нестача кваліфікованих медичних працівників. Чому їх не вистачає? Бо не хочуть лікарі з Полтави чи Кременчука їхати до нас, у Глобинський район. Тож треба плекати свої, місцеві, кадри. Будемо над цим працювати…”

Юрій Гриценко: “У період реформування Великорублівської дільничної лікарні довелося докласти чимало зусиль, щоб люди усвідомили: та система лікування, котра діяла за радянських часів, уже вичерпала себе і потребує реформування. Тож ми вирішили перетворити дільничну лікарню на амбулаторію загальної практики – сімейної медицини, віддавши половину приміщення лікарні під стаціонарне відділення територіального центру. Завдяки цьому нам вдалося суттєво зекономити, і половина з тих 350 тисяч гривень, котрі раніше щороку виділялися з бюджету сільської ради на охорону здоров’я, тепер вивільнилася для вирішення соціальних потреб, чим тепер і займаємося при співпраці управління праці й соціального захисту населення. Завдяки сприянню голови Котелевської райдержадміністрації Тетяни Корост нам вдалося відремонтували звільнене приміщення і відкрити в ньому територіальний центр. Також була оновлена і сама амбулаторія. До речі, під час реорганізації Великорублівської дільничної лікарні нам вдалося повністю зберегти трудовий колектив, і жоден медпрацівник не був звільнений. Частина їх залишилася в амбулаторії, а решта перейшла на роботу в терцентр. Щодо проблем, які потрібно вирішувати найближчим часом. І перша з них – кадрова. Справа в тім, що наша амбулаторія загальної практики – сімейної медицини обслуговує майже 3 тисячі людей, тобто територію 4 сільських рад. На таку чисельність населення маємо лише одного лікаря сімейної медицини. Інша болюча проблема – недоступність медицини в сільській місцевості. Селянам, які почасти не мають роботи, нині лікуватися дорого, не говорячи вже про профілактику захворювань, курортне лікування. Це призводить до того, що сільські жителі часто звертаються до лікарів уже тоді, коли допомогти їм практично неможливо”.

У здоровому тілі – здоровий дух

Олексій Шаманенко: “Згідно з даними фахівців на сьогоднішній день лише 10 відсотків дітей – повністю здорові. Тож насамперед треба дбати про профілактику захворювань, пропагувати здоровий спосіб життя, особливо серед дітей. Адже чим більше буде здорових людей, тим менше потрібно буде грошей для лікування хворих. Питання оздоровлення полтавської громади треба обговорювати на обласному рівні, приймати конкретні дієві рішення, в основі яких має бути пропаганда здорового способу життя, відмова від тютюнопаління, вживання алкоголю. Профілактика захворювань завжди набагато дієвіша, ніж їх лікування. Наприклад, за минулих часів у кожному селі був свій фізорг, котрий відповідав за проведення різних спартакіад, спортивних змагань як серед дітей, так і серед дорослих. У результаті люди менше хворіли, так само менше заглядали в чарку. Так би мовити, в здоровому тілі – здоровий дух. А що маємо нині? Суцільну деградацію нації, причому як фізичну, так і моральну. Проблему можна вирішити, але підходити до цього треба комплексно. І в цьому напрямку представники влади й медики повинні працювати спільно, об’єднавши зусилля”.

Наталія Бутенко: “На продовження теми оздоровлення хочу наголосити на важливості санаторно-курортного лікування. Воно передбачає і профілактику хвороб, і оздоровлення організму людини на базі закладів санаторно-курортного типу, до яких, зокрема, належить одна з найбільших вітчизняних здравниць – “Миргородкурорт”. Наш оздоровчий заклад славиться гастроентерологічним профілем лікування, але, окрім цього, ми працюємо й по 13 реабілітаційних напрямках. До речі, в Миргороді діє єдиний всеукраїнський центр лікування й реабілітації хворих на цукровий діабет. Загалом діагностично-лікувальна база “Миргородкурорту” – одна з найкращих в Україні. Чотири здравниці, котрі входять до складу “Миргородкурорту”, одночасно можуть прийняти 1760 пацієнтів. Запорука незмінної популярності “Миргородкурорту” – використання так званих природних чинників, тобто місцевої слабомінералізованої води й цілющих грязей на торфовій основі. Однак схоже, що про це більш обізнані мешканці інших областей України й іноземці, ніж полтавці. Парадоксально, але факт: серед відпочиваючих у “Миргородкурорті” традиційно більше мешканців Київської, Дніпропетровської, Житомирської та інших областей, аніж Полтавської. Про що це свідчить? Про те, що лікарі, з якими
найбільше контактують пацієнти, не надають їм інформації про місцеві здравниці того чи іншого профілю, не роблять акценту на профілактичному лікуванні, надаючи перевагу медикаментозному. Тому хотілося б звернутися до представників влади із проханням більше популяризувати санаторно-курортний напрямок лікування”.

Коли подешевшають ліки?

Наталія Стецюк: “У Полтавській області існують як комунальне підприємство “Полтавафарм”, так і мережа комунальних аптек. У багатьох інших областях України їх зберегти не вдалося. На сьогоднішній день підприємство “Полтавафарм” – це великий аптечний склад, розташований у Полтаві, й 256 структурних підрозділів, котрі знаходяться в переважній більшості районів нашої області. Там, де аптечних закладів “Полтавафарм” немає, медикаменти населення отримує через амбулаторії сімейної медицини, ФАПи. Останнім часом у діяльності “Полтавафарм” як фармацевтичного підприємства особлива увага приділяється соціальному напрямку, котрий є основним в ініціативах Президента України Віктора Януковича та Уряду. Зокрема на виконання доручення Прем'єр-міністра України Миколи Азарова щодо відновлення мережі аптек із виготовлення лікарських засобів, котра діяла свого часу, відтворити їх виробничу діяльність вдалося в 5 районах області. Структура підприємства “Полтавафарм” організована таким чином, що лікарські засоби, які виготовляються в трьох міжлікарняних аптеках – полтавських і кременчуцькій, – потім доставляються в усі райони області. Є й зворотний зв’язок: пацієнти мають змогу замовляти в нас виготовлення індивідуальних ліків. Їхня собівартість у рази нижча, ніж у іноземних аналогів, а якість, навпаки, – вища. До речі, хочу наголосити на тому, що якість ліків у нас контролюється постійно і жорстко, внаслідок чого нарікань на їхню невідповідність ми не маємо.

З метою зняття соціальної напруги і забезпечення соціально незахищених верств населення, в тому числі й ветеранів, ліками першої необхідності в області діють 92 “ветеранських куточки”, більшість із яких створені саме в сільській місцевості. В них продаються ліки фактично за ціною виробника. До того ж в мережі аптек КП “Полтавафарм” для соціально незахищених категорій населення на ряд лікарських засобів передбачені знижки від 5 до 20 відсотків. Особлива увага приділяється реалізації інсуліну. В нас налагоджена тісна співпраця з лікарями-ендокринологами, і кожен хворий на цукровий діабет забезпечується препаратом саме того виду, який йому найбільше підходить. Завдяки таким цільовим закупівлям нам вдається щороку економити до 2 млн гривень бюджетних коштів.

З метою здешевлення ліків ми плануємо запроваджувати знижки на лікарські засоби, придбані за рецептом лікаря. Це загальноєвропейська практика, спрямована на боротьбу із самолікуванням пацієнтів і покликана стимулювати людей звертатися за лікарською допомогою для встановлення діагнозу й призначення лікування”.

Олексій Шаманенко: “А чому ж зараз у мережі аптек “Полтавафарм” деякі ліки дорожчі, ніж в інших аптеках?”

Наталія Стецюк: “На ціноутворення впливає багато факторів, зокрема те, що лікарські засоби не просто купуємо й реалізуємо через мережу аптек, як інші фармакологічні підприємства чи фірми, а також виготовляємо їх і постачаємо у ФАПи, аптечні пункти. А все це, в свою чергу, впливає на ціну. Однак ми намагаємося диференціювати торгові надбавки на ліки в залежності від специфіки тієї чи іншої аптеки. Так, в аптеках для ветеранів вона встановлюється менша, що відповідним чином впливає на ціни в інших аптеках. До того ж зі збільшенням централізації поставок ліків, над чим ми постійно працюємо, і доставки їх безпосередньо від виробника, відповідно, ціни поступово зменшуватимуться”.

Віктор Лисак: “Думаю, що незабаром гострота питання щодо цін на ліки буде знята, адже до вивчення й вирішення цієї справи наразі долучився Антимонопольний комітет України”.

Особлива увага –

профілактиці захворювань

Ірина Коломоєць: “Полтавська обласна клінічна лікарня у своїй діяльності керується принципом максимального наближення високоспеціалізованої медичної допомоги до жителів сільської місцевості. Так, щорічно в лікарні медичну допомогу отримують більше 20 тисяч хворих. Пацієнтів із сільської місцевості стає дедалі більше – нині цей показник становить 62 відсотки, в той час, як середній показник лікарень обласного рівня в інших регіонах України не перевищує 38,4 відсотка.

До того ж ми організовуємо і проводимо планові виїзди фахівців нашої лікарні та медичної академії в райони для медичного обстеження сільських жителів. Також із метою профілактики велика увага приділяється диспансеризації, яка передбачає виявлення захворювань на ранніх стадіях. Уже кілька років поспіль оздоровлення диспансерних хворих із міст і районів області здійснюється зокрема на базі обласної та дитячої міської клінічних лікарень завдяки сприянню головного управління охорони здоров’я ОДА. Контроль за станом здоров’я таких хворих навіть після їх виписки з лікарні здійснюється постійно на первинному рівні”.

Сергій Котов: “Медичні потреби мешканців обласного центру забезпечуються всього на 54 відсотки. З грошей, котрі виділяються на галузь охорони здоров’я, дві третини йдуть на виплату заробітної плати її працівникам. Забезпечення медикаментами медичних установ міста – теж мінімальне.

Розуміючи важливість профілактики захворювань і виявлення їх на ранніх стадіях, ми активно працюємо над створенням у Полтаві додаткових центрів первинної медико-санітарної допомоги населенню. А поки що організовуємо і проводимо загальноміські акції із залученням фахівців міських медичних установ. Так, у рамках однієї з них, котра відбулася в Полтаві наприкінці березня й була присвячена Дню боротьби з туберкульозом, люди мали змогу пройти безкоштовне обстеження за допомогою цифрових флюорографів. Бажаючих виявилося близько 400 чоловік. У результаті було виявлено 2 випадки туберкульозу.

І щодо цін на ліки… Ми постійно проводимо їх моніторинг. Наші фахівці зафіксували зниження цін на препарати, котрі виготовляються в мережі аптек КП “Полтавафарм”, на 5–6 відсотків у порівнянні з минулорічними. На тлі того, що ціни на інші ліки зросли в середньому на 11 відсотків, це – суттєва різниця”.

Андрій Михайлов: “Реформування торкнулося і санітарно-епідеміологічної служби. На сьогоднішній день уже відпрацьована й узгоджена відповідна законодавча база на рівні держави, і незабаром відбудеться трансформація обласних служб у регіональні головні управління державного санепідемнагляду. В нашій області буде створен
о 10 міжрайонних управлінь державної санепідслужби. Цього року відбудеться реорганізація всієї лабораторної служби з проведення санітарно-гігієнічних досліджень, внаслідок якої кількість лабораторій значно скоротиться. Мета цих змін – зробити діяльність санітарної служби в області більш ефективною, щоб мешканці області мали змогу отримувати оперативну й достовірну інформацію про санітарно-гігієнічну ситуацію в тому чи іншому регіоні й області в цілому”.

***

Підсумовуючи роботу “круглого столу”, начальник головного управління охорони здоров’я ОДА Віктор Лисак наголосив: “Сьогоднішній обмін думками продемонстрував, що реформування вітчизняної медицини – це тернистий, але вірний шлях, який повинен привести до покращення рівня й ефективності медичного обслуговування як в Україні, так і в нашій області. Але для цього нам усім доведеться докласти максимум зусиль, адже в кінцевому рахунку від результату реформування медицини залежить здоров’я кожної людини і нації в цілому”.

У ході роботи “круглого столу” надійшло чимало запитань від наших читачів. Вони узагальнюються, аналізуються фахівцями, які й підготують відповіді, котрі буде опубліковано в одному з номерів “Зорі Полтавщини”.

Редакція “Зорі Полтавщини” висловлює подяку нашим колегам із ОДТРК “Лтава”, телестудії “Місто”, ОКІА “Новини Полтавщини” за інформаційну підтримку в проведенні “круглого столу”.