З країни студентства Аня вибула позаминулого року, отримавши диплом про здобуття вищої освіти у Полтавському національному технічному університеті ім. Юрія Кондратюка, де на архітектурному факультеті навчалася на відділенні декоративно­прикладного мистецтва. Тепер продов­жує творчу практику вже самостійно: як і раніше, захоплюється дивовижно­фантастичним стилем каталонського архітектора Антоніо Гауді (1852 – 1926), незвичайні споруди якого нагадують живих істот, та невпинно шукає власний мистецький почерк­характер. У різні роки бачити в усьому “своє” її вчили відомий полтавський кераміст Наталія Євгенівна Асташова­Бабенко, заслужений працівник культури України Микола Федорович Грибан, заслужений художник України Олександр Миколайович Левадний.

Першу творчу майстерню для Ані організувала мама, Катерина Олександрівна, коли дівчинка була ще в тому віці, який цілком виправдовує бажання скупити в іграшковому магазині все! Отож, щоб не вгамувати, а саме втамувати доньчині мрії, жінка придбала їй звичайнісінький … пластилін: “Виліпи все сама!” Аня не пригадує цієї передісторії, але добре пам’ятає те, як у її руках шматок пластиліну перетворився спочатку на крокодильчика, потім – на оленя. Відтоді усе й почалося…

Сьогодні Анна Конопльова працює у графіці, олійному живописі, скульптурі, кераміці. На її творчому рахунку – вже дві персональні виставки у Полтаві. 2010 року журі Міжнародного конкурсу скульптури, що проходив у Санкт­Петербурзі, відзначило її роботу “У вільному пориві” дипломом за перше місце. Третє місце того ж року принесла їй графіка “Смуток самотності” на конкурсі у Берліні. До речі, дуже зручно, що випробовувати свої сили у подібних заходах молодим митцям сьогодні можна, і не виїжджаючи з рідного міста, – можливості заочної участі розширює Інтернет.

– Що спонукає братися за роботу? Краплинки води на квітці, вітер, який ганяє листок на річці, – усміхається дівчина, – дивлюсь і запам’ятовую, замальовую. Їду в потязі – роблю замальовки з людей. Буває, що ідея приходить і як осяяння (Аня показує на картину, де крилата жінка стоїть над прірвою) – такою вона мені приснилась. Перше враження я відтворила по кольору, потім вималювала деталі. Навіює образи також музика. Слухаю й уявляю…

Є у Анни ще одне не менш цікаве творче захоплення – реконструкція середньовічного костюма. Що саме носили в Європі у ХІV – ХV століттях, вона вивчила за допомогою спеціальної літератури, а потім придбала тканину й взялася за голку – скриня посеред її кімнати з добром, яке було б будь­якій шляхетній панночці гарним посагом, вже майже повна. І, зауважте, шиється таке вбрання винятково вручну!

– В Західній Україні, де вціліли старовинні замки, нині відбувається чимало фестивалів за тематикою середньовічної культури. І я, і мої друзі із задоволенням беремо в них участь. Втім, іноді хочеться прогулятися в середньовічних шатах і Полтавою. Перехожі дивляться доволі ошелешено. Зате як радіють діти – ніби зустрілись із казкою – розпитують, просять сфотографуватися з нами.

Серед найцінніших речей у Анниній скрині є й справді старовинні – це, зокрема, вишивані сорочки. Дівчина захоплюється також вивченням одягу та побуту слов’ян
Х – ХІ століть.

Відтоді, як вона перестала затримуватись біля вітрин з іграшками, вітер викупав у річці не одну тонну листя, а на квітах висохли не краплі, а цілі зливи роси. Тепер Анниними бажаннями керують творчість та молодість. І вона знову мріє. Цього разу спромогтись у професії на створення чогось цінного і потрібного не тільки самій, а й іншим.