У Євангелії від Луки про цю подію читаємо: “І Ангел промовив до неї: “Не бійся, Маріє, бо ти знайшла благодать у Бога, і ось зачнеш в утробі, і народиш Сина, і даси Йому ім’я Ісус. Він буде великим і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престол Його батька Давида, і буде царювати над домом Якова, а Його царству не буде кінця” (глава 1, вірші 30 – 33).

У Назареті, на тому місці, де Діві Марії була блага вість, споруджено на пам'ять про це храм. Відзначення Благовіщення запроваджене Церквою у IV ст. В Україну свято прийшло з утвердженням християнства. Цього дня селяни не працювали. У народі говорять, що на Благовіщення навіть птиця святкує – не в’є гнізда. За народними уявленнями лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи.

Інше велике християнське свято, яке відзначається рівно за тиждень перед Великоднем, – Вхід Господній у Єрусалим – пов’язане з біблійною оповіддю про те, як Ісус Христос наступного дня після того, як воскресив із мертвих Лазаря, в’їжджав на віслюкові до Єрусалима, і люди, вшановуючи Його, встеляли дорогу пальмовим гіллям. В Україні символом цього свята стала  верба.

У цей день Церква згадує царське прославляння Ісуса Христа перед Його хресною смертю для того, щоб показати, що страждання Спасителя були добровільні. За християнськими тлумаченнями, всі віруючі, як і єрусалимський натовп, грішні у тому, що спочатку захоплено вигукували: “Осанна!”, а потім волали: “Розіпни його!” У церкві в цей день продовжують служби Лазаревої суботи. На утрені благословляють (святять) вербові гілки.

Православні вірять, що свячена верба має цілющу та очисну силу: відваром із неї лікувалися та вмивалися. Освячені гілочки верби залишали за образами, садили на городі. Вербовими гілочками розпалювали у печі, коли пекли паски. Молоді хлопці та дівчата злегка били один одного свяченою вербою біля церкви, коли йшли після служби додому, й примовляли: “Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!” Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, хто проспав утреню, то “благословляли” такого свяченою вербою, примовляючи: “Не я б'ю – верба б'є, за тиждень – Великдень, недалечке червоне яєчко!”