Тож, взявши до рук таку річ, можна й на дотик відчути, про що співалося очерету над літньою ставковою водою. Плести з рогозу – це ніби перебирати струни.  В одній – шелест вітру, а в іншій – зітхання верб…

Мабуть, саме тому кожен майстер не може обмежитися виготовленням лише практичних речей для побуту, рогіз сам проситься у "скульптуру", і сплетені з нього мавки чи козаки здаються стократ добрішими, ніж викарбувані з холодного каменю. Вже від самої присутності в оселі таких гостей-оберегів людині стає тепліше й затишніше…

Павло Іванович Даниленко з села Калайдинці Лубенського району рогозоплетінням займається понад три десятиліття. Захоплення з'явилося незадовго після одруження – зятя навчила теща, Марія Кіндратівна Кайдаш. І, до речі, жінка й досі, незважаючи на поважний вік, продовжує дивувати молодших своїм хистом до цієї справи. Допомагає Павлу Івановичу й дружина, Катерина Іванівна, але поїздки на виставки – то винятково його напівобов'язок-напівпривілей.

А на таких заходах нині обов'язково передбачені майстер-класи. І юні відвідувачі виставок зачаровано спостерігають, як слухняно вигинаються у вправних руках досвідченого майстра тоненькі стеблинки, намагаються повторити й собі ті магічні правічні рухи, що пробуджують не тільки шелест вітру й зітхання верб, а й усе, без чого не відчувають українці своїх духовних берегів…