Це засвідчили численні телефонні дзвінки та листи із запитаннями до учасників “круглого столу” на тему “Земля наших тривог і надій”, що відбувся в редакції Всеукраїнської громадсько-політичної газети “Зоря Полтавщини”. Щоправда, частіше за все полтавці навіть не запитували, а висловлювали свою думку, робили пропозиції, ділилися тривогами і болями за майбутнє села. Ми висловлюємо вдячність за небайдужість нашим дописувачам, тим, хто зателефонував напередодні й під час роботи “круглого столу”: інваліду Великої Вітчизняної війни Пилипу Івановичу Кісільову з Новосанжарського району, Володимиру Архиповичу Пізніченку з Гадяцького району, голові “Всеукраїнського об’єднання ветеранів війни та праці” Віктору Олексійовичу Убийвовку, почесному голові зазначеного об’єднання Петру Андрійовичу Андрєєву, кандидату сільськогосподарських наук, колишньому агроному Івану Павловичу Браженку з Полтавського району та багатьом іншим читачам і передплатникам “Зорі Полтавщини”.

– Кожен із вас усе своє життя провів серед хліборобів і, як ніхто інший, знає ціну тих ризиків, які можуть виникнути при продажу чи довгостроковій оренді землі. Тож ваша точка зору й точка зору інших фахівців-аграріїв та науковців, мабуть, має бути однією з визначальних при прийнятті Закону “Про ринок земель”, – наголосив головний редактор “Зорі Полтавщини”, голова обласної організації Національної спілки журналістів України Григорій Гринь, відкриваючи роботу “круглого столу”, в якому взяли участь: Валентина Аранчій – ректор Полтавської державної аграрної академії; Іван Балюк – Герой України, керівник ПАФ “Україна” Великобагачанського району; Лариса Бойко – доцент кафедри фінансів та кредиту ПДАА; Василь Бурлака – голова обласної Асоціації фермерських господарств та приватних землевласників “Відродження Полтавщини”; Володимир Грига – керівник ФГ “Грига” Полтавського району; Валерій Капленко – депутат обласної ради, керівник СТОВ “Воскобійники” Шишацького району; Тетяна Корост – Герой України, депутат обласної ради, голова Котелевської райдержадміністрації; Олександр Коросташов – Герой України, депутат обласної ради, голова правління СВК “Батьківщина” Котелевського району; Іван Кочерга – голова Ради СГТ Полтавської області, керівник ПП “Альфа-Капітал” Полтавського району; Микола Опара – проректор з наукової роботи ПДАА; Христина Покутня – Великобудищанський сільський голова Диканського району; Іван Рева – начальник відділу врегулювання відносин власності, правової допомоги населенню та соціального розвитку головного управління агропромислового розвитку ОДА; Андрій Река – селищний голова Нових Санжар; Віктор Скочко – депутат обласної ради, генеральний директор АФ імені Довженка агропромхолдингу “Астарта-Київ” Шишацького району; Василь Степенко – голова Полтавської районної ради; Григорій Шарий – начальник головного управління Держкомзему в Полтавській області. Подаємо точки зору учасників зібрання стосовно законопроекту “Про ринок земель”.

Необхідно відновити

єдиний податок на землю

Валерій Капленко: “Моя позиція однозначна – земля повинна надаватися в довгострокову оренду. Я провів моніторинг по селах, від яких обраний депутатом, і практично не знайшов жодної людини, котра б сказала, що купить землю. Сьогодні молодь не бажає мати по 100 гектарів землі й працювати на ній. Тож, якщо ми хочемо зберегти землю для майбутніх поколінь, треба, щоб вона давалася в довгострокову оренду. Як це зробити? Я чотири рази з цього приводу виступав на слуханнях у Верховній Раді, але говорив там, як глухий із німим. Проте і нині хочу повторити: як вихід із ситуації, що склалася, можна розглядати варіанти, коли покупцем землі виступає держава. Де взяти гроші? Треба повернутися до закону, який встановлював єдиний фіксований податок на землю. Потім, щоб ввести ринок землі й вона стала товаром, потрібно включити її в собівартість, і все буде обліковуватися, а держава буде викупляти землю. Якщо державним структурам хочеться на практиці дослідити, як будуть купувати землю, то для цього є 1,5 мільйона гектарів невитребуваної землі. Ці площі й слід поки що продавати. Але перш за все на землю має бути встановлена відповідна ціна. Адже виставлені в Інтернеті 300 євро за гектар українського чорнозему – це просто смішні ціни, бо, приміром, в Англії гектар коштує 20 тисяч фунтів стерлінгів, у Польщі – 14 тисяч євро, в Канаді – 19 тисяч доларів… До того ж поки що не проведено повного розмежування землі. Ми не знаємо, де межа села, міста, де землі запасу… Стосовно законопроекту “Про ринок земель”, то він, на моє переконання, недолугий і не відповідає вимогам сьогодення”.

Григорій Шарий: “Нормативна грошова оцінка землі в області нині складає 22 тисячі гривень за гектар, і від цієї ціни мають формуватися всі ринкові пропозиції і стартові ціни продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, державної чи комунальної власності. Я притримуюся думки, що якщо ми розпаювали землю і визначили її як приватну власність, то не можна втримувати приватну власність у нинішньому вигляді. Бо що це за приватна власність, якщо її не можна ні продати, ні подарувати, ні заповідати чи обміняти? Держава має іти цим шляхом: потрібно створити відповідні земельні інституції, сформувати Державний реєстр, Державний кадастр, навести порядок в оцінці та обліку земель, створити Державний фонд земель, Державний Земельний банк… Прийнятий 25 січня цього року в першому читанні законопроект “Про ринок земель”, на мою думку, ввібрав консервативні управлінські положення, які діють в інших країнах, і виключив юридичних осіб та орендарів, фермерські господарства як правосуб’єкти щодо ринку земель сільськогосподарського призначення. Можливо, це й правильно, щоб суспільні ризики були зведені до мінімуму. Загалом Закон “Про ринок земель” треба впроваджувати поетапно, згідно з перехідними положеннями, й напрацьовувати економічний рух землі. Хотіли б ми того чи ні, але ринок земель сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення повинен запрацювати, бо власник земельного паю має набути права його продажу. Закон “Про ринок земель” тягне за собою цілу низку інновацій і нововведень, які має формувати держава. Потрібно також чітко виписати принципи державної політики у сфері ринку земель сільськогосподарського призначення та інфраструктури ринку земель, їх консолідації, єдиноспадковості й неподільності земельних ділянок, збереження цілісності земельних масивів, обґрунтованих сівозмін, використання земельних ділянок за цільовим призначенням”.

Іван Балюк: “Як на мене, майбутній Закон “Про ринок земель” у його нинішньому вигляді породжує більше запитань, аніж дає відповідей. Якщо 30–40 відсотків пайовиків продадуть чи подарують землю, то як тоді бути з тваринництвом, із людьми, які працюють у тваринницькій галузі? Як бути з технікою й виробничими засобами, які вже закуплені й задіяні у виробництво? Як ними розпорядитися, якщо земля буде забрана холдингами й ця техніка не буде потрібна? Як загалом займатися сільгоспвиробництвом, якщо на одному земельному масиві буде 10 господарів? Як і хто визначатиме, кому землю можна продавати, а кому, можливо, й не варто? Усі ці питання по
трібно вносити на розгляд законотворців. Скажімо, якби кожна земельна ділянка не була визначена в натурі, можна було б виділити якесь окреме поле тим, хто купуватиме землю, а якщо за нинішніх умов ділити на шматки різні поля, тоді як обробляти землю?”

Земля – це живий організм

Тетяна Корост: “Повертаючись до початку земельної реформи й підбиваючи певні підсумки, варто зазначити, що вона привела до розбалансування продовольчих ресурсів, поставила під загрозу продовольчу безпеку держави, а в результаті ми вже не маємо свого м’яса та молока, щоб людей нагодувати, – ось про це потрібно сьогодні говорити. Напрошується висновок, що земельна реформа проводилася хаотично, необдумано. Передача землі у власність не сформувала інтересу селян до праці на ній і призвела до спекулятивних дій довкола цієї землі. Сьогодні основним показником і аргументом використання землі є її ціна та розмір орендної плати. Земля – це головний ресурс нашої держави, і вона має чітко обліковуватися. Адже якщо в 1990 році ми мали в обробітку в Україні 31 мільйон гектарів землі, то в 2010 році – лише 15 мільйонів. А де ділася решта ріллі – 16 мільйонів гектарів? Хто нею користується і чи сплачує податки, рентну плату? А це розвиток і села, і його соціальної сфери. Ми говоримо, що реформи повинні створювати умови для ефективного використання землі, для отримання кращого прибутку, поліпшення добробуту людей. Давайте подивимося, чи за ці 20 років покращився добробут селян? Я думаю, що ні. На жаль, ніхто сьогодні не говорить про те, що земля – це живий організм, який потребує відповідного ставлення до нього. У законопроекті “Про ринок земель” не записано, чи збережуться сівозміни, цілісність землі, робочі місця. Хто буде займатися поліпшенням родючості грунтів, формуванням продовольчого балансу і як зберегти села, зберегти школи, соціальну сферу?

Для того, щоб реформи на землі розвивалися справедливо, потрібно, щоб однакову відповідальність несли і власники, й орендарі. Має бути розраховано рівномірне навантаження на кожен гектар землі, з утримання худоби в тому числі. Правила використання землі повинні бути одні для усіх землекористувачів. Щоб рухатися вперед, перш за все потрібно провести повну інвентаризацію земель і розробити проект використання земельних ресурсів на певний період. Стосовно запровадження ринку земель, то я вважаю, що на первинному ринку землю має купувати тільки держава”.

Василь Бурлака: “За 20 років фермери пройшли досить тернистий шлях становлення. Ми боролися за той клаптик землі, на якому зараз працюємо, але ми не маємо коштів, щоб її купити. А де гарантія того, що через 5 років не піднімуть податки на землю у 5–10 разів і тоді ми не зможемо працювати й не знайдемо, кому її продати? Я впевнений, що ця реформа, яку силоміць нав’язали селянам, не є справедливою. Тому ми категорично проти продажу землі. За останні 2 роки фермери не отримали ніякої фінансової допомоги від держави, натомість держава повертається до сільгоспвиробника, який виробляє стратегічну продукцію і годує народ, зовсім не лицем. Тому я вважаю, що ми маємо об’єднатися, піднімати громаду і, так би мовити, “знизу” чітко обґрунтувати позицію щодо Закону “Про ринок земель”, що в цьому законі має бути відображено. Адже там, наприклад, немає конкретного визначення, кого можна вважати громадянином України: того, хто проживає в державі 10 років чи, може, менше? Якщо, скажімо, іноземець одружиться з українкою і за півроку набуде статусу громадянина, то він також може купити землю або його щойно народжений син? У законопроекті також написано, що банк має право продажу й оренди земельної ділянки, але ж це – прямий шлях до махінацій на земельному ринку. А ще потрібно на законодавчому рівні вирішити питання реєстрації сільгосппідприємств за місцем оренди землі, а не в офшорах. За існуючої ситуації впевненості у завтрашньому дні немає”.

Володимир Грига: “Я хотів би повернутися до питання про навантаження на гектар ріллі. Умовляннями тут навряд чи можна зарадити. Державою має бути відпрацьований механізм впливу на сільгоспвиробника, який не утримує худобу. Наприклад, встановити, що ті, хто займається тільки рослинництвом, не можуть перебувати на єдиному податку й не отримуватимуть дотації. Стосовно низької вартості української землі, то вона склалася через великі ризики, пов’язані як із землекористуванням, так і з реалізацією вирощеного врожаю.

Прийняття Закону “Про ринок земель” я вважаю несвоєчасним і таким, що не відповідає потребам як власників земельних паїв, так і сільгосптоваровиробників. Якщо ж людина поважного віку хоче продати свій земельний пай, є таке поняття, як договір емфітевзису, коли власник паю, за згодою із землекористувачем, може отримати наперед орендну плату за 20 чи навіть 50 років. Тоді орендар буде й надалі користуватися землею, яка в подальшому залишиться спадкоємцям власника паю і в продаж не піде”.

Христина Покутня: “Сільський голова наразі є мішенню всіх державних негараздів. Я висловлюю думку сільських голів Диканського району – ми проти продажу землі. Чому? Бо село було, є і залишається колискою України. Сьогодні звучала така думка, щоб невитребувані паї першими йшли на продаж. Як сільський голова я категорично проти, ці паї повинні залишатися за сільською громадою. Адже невитребувані паї, землі запасу, які залишилися, які нам з великими потугами вдалося зберегти, на конкурентних засадах здаємо в оренду й за отримані кошти утримуємо дитячий дошкільний заклад, два Будинки культури, забезпечуємо освітлення вулиць. І все  це ми зробили за 6 років, а починали саме із землі.

Наше село Великі Будища має дуже вигідне географічне розташування, і приїжджали вже навіть іноземні громадяни, які цікавилися продажем землі, але наші депутати сказали – “ні”. Ми є згуртованою громадою, і хочу наголосити: ніякі земельні питання без депутатів сільських рад не вирішуються. Ми маємо прекрасну культурно-історичну спадщину, ми її відроджуємо. У першу чергу завдяки тому, що 60 відсотків нашого бюджету складають надходження від оренди землі. Отож ми проти її продажу”.

Сім разів відміряй, раз відріж

Віктор Скочко: “Під час “круглого столу”, який зібрала редакція “Зорі Полтавщини”, я відчув: ми всі – й одноосібники, й фермери, й керівники середніх та великих сільськогосподарських підприємств – єдині в думці, що від запропонованого законопроекту не виграє ніхто. Після введення його в дію впаде рівень виробництва, це відкине нас назад. Де потім брати гроші для наповнення бюджету, для розвитку сільських територій?

Є гарна народна мудрість: “Сім разів відміряй, раз відріж”. Чому б нам не скористатися нею? Бо особисто я не довіряю опитуванням, які говорять, що український народ тільки й чекає введення в дію Закону “Про ринок земель”. Давайте проведемо референдум, запитаємо у людей: хочуть вони продавати землю чи ні?

Я знаю приклади, коли селяни успішно господарюють одноосібно, знаю приклади успішних фермерських господарств. Займаються вони тваринництвом чи ні – вони є успішними. Я знімаю капелюха й перед досягненнями деяких середніх сільгосппідприємств. Свого часу агроформування, де я працював, увійшло до складу агропромхолдингу “Астарта-Київ”, щоб досягти таких результатів, які мали у своїх господарствах наші шановані колеги – Герої України Олександр Коросташов, Тетяна Корост, Семен Антонець. Агропромислові холдинги теж успішно працюють, вони є, так би мовити, локомотивом сільгоспвиробництва. Бо поки не було холдингів, ціна на зерно була мінімальною. Нині ж я можу пишатися тим, що у нас заробітна плата вища, ніж середня по агропромисловому комплексу, – вона становить 3 тисячі гривень. Збережене тваринництво, ми відновили кожен корівник, нікого не скоротили. У 1999 році, коли мене обрали головою потопаючого КСП, надій на одну корову становив 1300 літрів. Зарплати взагалі не було. Нині надій на корову – 7 тисяч літрів. І поголів’я маємо чимале – 6700 голів корів”.

Василь Степенко: “Ми говоримо про те, що сільгосппідприємства утримують дитячі садки… Та хіба ж це їхня роль? Вони мають платити державі податки, і саме держава повинна утримувати всі соціальні об’єкти на селі. На мою думку, варто звернутися до Президента України з пропозицією щодо створення при Кабінеті Міністрів дорадчого органу, до складу якого ввійшли б керівники провідних сільськогосподарських підприємств із кожної області, сильні керівники районів. Саме їхня думка має бути покладена в основу прийняття будь-яких рішень щодо земельної реформи. І якщо вже розпаювали землі, навіщо тепер кричати “Не продавати!” Виходить, що треба назад забирати?! Думаю, у нашій державі не вистачає порядку, стабільності й конкретики. А порядок настане тільки тоді, коли буде прийнятий конкретний закон, який діятиме протягом десятків років і виконуватиметься”.

Валентина Аранчій: “На першому місці завжди – трудові ресурси, і вже потім – земля й всі основні фонди. Я наведу такі дані: нині в Україні – 27 мільйонів гектарів ріллі, 90 тисяч суб’єктів господарювання, 70 відсотків землевласників – пенсіонери. Опитування свідчить, що вже у перший рік дії Закону України “Про ринок земель” свої земельні паї запропонують до продажу 10–11 відсотків власників. Водночас на селі проживає третина населення України. І саме сільські території повинні отримати від земельної реформи новий імпульс для розвитку. Вислухавши своїх колег, я відзначила декілька питань, на які поки що відповіді немає. Скажімо, я ніде не зустрічала даних, чи робився довгостроковий прогноз розвитку вітчизняного аграрного сектора та сільських територій. Як ми бачимо ці процеси, приміром, за десять років? Ми знаємо, що нині рівень доходів селян падає, зайнятість на селі також знижується. На жаль, не прослідковується така динаміка, яку хотілося б бачити у своїй країні.

Також хочу навести статистику по нашому навчальному закладу. Ми готуємо кадри для аграрного сектора. 78 відсотків – це сільська молодь. Але більшість цих молодих людей по закінченні навчання стараються залишитися в обласному центрі. Мабуть, тому, що нині ніхто не думає про створення першого робочого місця, яке нам у свій час надавалося у колгоспах. Давали також підйомні та житло. Сьогодні більшість керівників не думають про створення таких умов, щоб молодь залишалася на селі. Як же далі розвиватимуться сільські території без молоді, без сільської інтелігенції? Над цим треба думати”.

Іван Рева: “Мета цього законопроекту – покращити майбутнє села, зробити прозорими ринкові відносини, поліпшити інвестиційний клімат. Законопроект передбачає три основних моменти – торги, консолідацію земель і банки. Всі ці моменти, на мою думку, виписані непрофесійно, це все одно не вирішує нагальних проблем селян. Те, що прописано у законопроекті “Про ринок земель”, стосується тільки окремої групки людей. Ми запитуємо: хто ж куплятиме землю? Думаю, що ці люди вже визначені: з 46 мільйонів українців це буде 20, а найбільше – 100 чоловік.

Питання стосується сільськогосподарського виробництва. У разі прийняття цього законопроекту воно буде знівельоване, навіть те, яке є зараз. Про галузь тваринництва навіть не йдеться, бо левова його частка просто зникне. Має бути державне регулювання кожного напрямку аграрного сектора – чи вівчарство, чи бджільництво, чи виробництво зерна. Але його немає або ж воно зведене до декларативного варіанту. Безперечно, цей законопроект необхідно допрацьовувати, бо в існуючій редакції він написаний для конкретних людей, і, напевно, його прийняття буде лобіюватися. У Кобзаря є такі слова: “Борітеся і поборите…”

Більше тривог, ніж надій

Микола Опара: “Дуже влучна назва “круглого столу” – “Земля наших тривог і надій”. Земля – це народне багатство. І торгувати нею не варто, торгувати треба хлібом і продукцією, яка вирощується на нашій благодатній полтавській, українській землі.

На жаль, у проекті закону, який ми обговорюємо, більше тривог, аніж надій. Він аж надто перенасичений словами, які для селянина є незрозумілими. А що реально дасть він простому селянину? Ми вже двадцять років говоримо про те, як зробити його господарем на землі. Чи проглядається в цьому законі селянин як господар землі? Мабуть, ні. Чи є можливість у селянина купити землю у випадку, якщо вона таки буде продаватися? Правильно зазначали мої колеги, що де-факто вона вже давно продана. Тоді виникає запитання: як же повернути землю селянину, якщо він захоче взяти її в орендаря? Це не прописано в законопроекті.

Я – агроном, і в мене болить душа за таке: є основний закон землеробства – закон сівозміни. Нині ж вирощуються культури, які вигідні латифундистам. При цьому з десятипільної сівозміни зробили трипільну. Вирощуються кукурудза, соняшник, соя. Добре, що трохи почали вже цукровим буряком займатися. А тоді дивуємося, чому в нас виникає “гречана” проблема, “вівсяна”, “молочна” і так далі. Чому ж ми не думаємо про те, як зберегти землю? Я проти того, коли вкидають по 200–300 кілограмів аміачної селітри, землю як живий організм вбивають отрутохімікатами. Тваринництва, а отже, й органічних добрив, практично немає. То що ж буде з цією землею через 10–15 років?!

Є ще один бік проблеми. Наша академія випускає молодих спеціалістів для села. Коли цей молодий спеціаліст приїде в село, він захоче побудуватися чи взяти землю для підсобного господарства. Де ж взяти ту землю, якщо її вже немає? Чи в багатьох сільських радах залишилися землі запасу? Тож цей законопроект, на мою думку, – недосконалий”.

Андрій Река: “Я хочу сказати про земельні питання, які стосуються саме адміністративних одиниць, таких, як, приміром, наше селище Нові Санжари. Це курортне містечко, в якому я, як селищний голова, сьогодні не можу нічого зробити, щоб облаштувати цю
територію хорошими забудовами. Уявіть, скільки треба часу і коштів, щоб продати, скажімо, ділянку площею 30 соток. Адже для цього треба надати готовий документ, тобто державний акт на цю землю. Ця дорога надто крива, але її не обійдеш. У цей же час у Новосанжарському районі фактично розвиваються лише чотири сільські території, з інших люди виїжджають. На жаль, дуже складно вилучити землю під нову вулицю у Нових Санжарах, надати цим людям місце під забудову. Інакше б вони залишилися у селищі, а працювати поїхали б у село: і лікар, і агроном, й інші спеціалісти, бо тут поруч. Тобто я вважаю, що треба розвивати саме такі території, де людям зручно жити, де є відповідна інфраструктура. У зв’язку з цим слід спростити вирішення питань, у тому числі й земельних, для таких адміністративних одиниць, як, скажімо, районні центри”.

Олександр Коросташов: “На мою думку, продавати те, що людина не створила, не виробила, взагалі неправильно. Особисто я проти продажу землі. Хочу зауважити, що ніхто не відміняв державних актів на землю, які були видані господарствам на довічне користування землею. У Законі України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” було чітко виписано, як розпайовуються майно і земля. Щодо землі було сказано, що пайовик має право вийти з КСП, взяти середню частку і господарювати. Що тоді заважало це робити? Ще одне питання – оренда лісосмуг, доріг тощо. Якщо ви правонаступник, у вас цього ніхто не забрав, розпаювали тільки ріллю.

Мої колеги говорили про минулорічний 55-мільйонний урожай зернових. Роком раніше було зібрано 49 мільйонів тонн зерна, його рентабельність становила 13,8 відсотка. А в цьому році при більших обсягах зібраного вона склала вже 7,8 відсотка. Відкиньте соняшник, сою, буряк і порахуйте реальну рентабельність зерна. Чому вона знизилася? Тому, що затрати на його вирощування зростають і сягають уже

3 тисяч гривень на гектар.

Хочу ще сказати про корпоративні права. За їх допомогою людей одурили. 11 мільйонів гектарів землі в Україні забрали і вже не повернуть. Корпоративні права слід було відмінити”.

Чужому навчатися і свого не цуратися

Лариса Бойко: “Якщо говорити про те, чи бути ринку земель, то він обов’язково буде. Зараз, на мою думку, навіть запізно про це говорити, тому що ми уже двадцять років живемо в умовах ринкової економіки. А отже, всі галузі, у тому числі й сільське господарство, повинні функціонувати в однакових умовах. Мається на увазі те, що земля повинна бути капіталом. До цього часу в деяких законодавчих актах проголошено, що земля – це аграрний капітал, її слід включити до витрат. Але якщо вже йдеться про регулювання земельних відносин, то у першу чергу треба говорити про те, що держава повинна забезпечити у сільському господарстві умови або передумови для розширеного відтворення. На всі фактори виробництва ми отримуємо певний дохід. На основний і оборотний капітали – відсотки, на робочу силу – заробітну плату, на землю – ренту. Тож якщо зараз товаровиробник у сільському господарстві не отримує належного прибутку, то це означає, що він недоотримує ту ренту, яку повинен отримувати. На цьому етапі повинна підключитися держава, тобто забезпечити, щоб товаровиробник у сільському господарстві отримав не меншу норму прибутку, ніж у інших галузях.

Можна скільки завгодно твердити, що земельна реформа не вдалася. Але, на мою думку, з усіх заходів цієї реформи нереалізованими залишилися два основних: не введено землю в ринковий оборот, у першу чергу – в економічний оборот, а також не забезпечено раціональне використання та охорону земель. Адже, наприклад, у Швеції є звід законів, які регулюють повністю всі земельні відносини. Там змогли виробити єдиний документ, в якому чітко прописано все, починаючи від набуття права власності й закінчуючи тим, як земля повинна використовуватися конкретними особами. У ньому чітко прописано, скільки треба утримувати поголів’я худоби на тій чи іншій ділянці, які культури вирощувати, яка їх черговість. Тобто все це чітко регулюється й виконується. Створена спеціальна державна структура, котра це контролює”.

Іван Кочерга: “Взяти, наприклад, нашу Рунівщинську сільську раду, де проживають 700 пайовиків. Кожному виплачуємо по 5 тисяч гривень, всього виходить 3,5 мільйона гривень. От ми говоримо про утримання дитячих садків. А якщо дати сільській раді такі кошти, то й ремонтуватимуться дороги, і буде за що утримувати дитячі садки. Ми розуміємо, що ринок землі все одно буде. Щодо цього законопроекту, то, на мою думку, приймати його не можна в жодному разі. Першим і єдиним покупцем землі повинна бути держава. Зараз ми платимо за оренду паїв дітям, онукам і правнукам їх власників, багато з яких живуть не в селі, а навіть за межами України. А ці гроші повинні працювати, у першу чергу, на село. Якщо ж держава викупить землю, тим самим можна буде зберегти цілісність і право оренди. Не повинно нікого бути на ринку землі, крім держави. І включати в ринок треба не землю, а право оренди. Скажімо, є оренда однієї тисячі гектарів землі на десять років. Якщо орендареві не вистачає оборотних коштів, він закладає в банк право оренди. Узяв мільйон гривень, з них половину не погасив. Банк при цьому передає іншому орендарю не землю, а право оренди.

***

Підсумовуючи роботу “круглого столу”, головний редактор Всеукраїнської громадсько-політичної газети “Зоря Полтавщини” Григорій Гринь від імені читачів газети подякував гостям за участь у обговоренні надзвичайно актуальної теми. “Дуже важливо, що ви і ваші колеги небайдужі до тих процесів, які відбуваються в державі, й зокрема в аграрному секторі. Мовчати не можна, треба обов’язково говорити і висловлювати свої думки. Бо тільки така активна позиція всіх небайдужих допоможе зрештою виробити ефективні й максимально наближені до селянина рішення щодо впровадження в Україні ринку земель”, – наголосив Григорій Гринь.

Редакція висловлює подяку нашим колегам з ОДТРК “Лтава”, телестудії “Місто”, ОКІА “Новини Полтавщини”, інтернет-видань “Полтава-інфо” та “V Poltave.info”, газети “Полтавський вісник” за інформаційну підтримку в проведенні “круглого столу”.