ло. Воно залишилося світлим спогадом

дитинства, душевним щемом і, можливо, по

чуттям вини за те, що “ота стежина в ріднім

краї” повела у близькі чи далекі світи, а повер

таєшся на неї, щоб знову побувати на своїй чи

свого роду малій батьківщині, дуже рідко.

Когось село манить дачними принадами,

для когось воно – місце проживання, а ще ко

мусь велич степів, нерозгадана таїна лісів,

ласкава річка чи бурхливий потік назавше ста

ли храмом духовного прозріння. Одне слово:

“Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжі, ін

ший – зорі, що віддзеркалюються у них”.

А що ми знаємо про рідне село, де народи

лися якщо не ми самі, то вже напевне наші

батьки, діди, прадіди?.. “Зоря Полтавщини”

започатковує нову рубрику “Моє рідне село”.

Запрошуємо наших читачів поділитися спога

дами про свій край, переказами із сивої дав

нини, роздумами про сьогодення й майбутнє

колиски України – села. Якщо є така можли

вість, то надсилайте, будь ласка, архівні і су

часні фото (їх буде неодмінно повернуто). Ва

ші матеріали будуть обов’язково надруковані в

“Зорі Полтавщини” чи використані в газетних

публікаціях. Наперед вдячні за співпрацю.