чи економічне утворення, а передовсім ду

ховна спільнота, історикокультурний ареал,

неповторність якого – у ментальності, у звичаях

і традиціях, у розмаїтті духовних дарів, у звучан

ні слова й пісні, у нестримному пориванні твор

чої думки одноземців, наснаженої енергетикою

малої батьківщини. Згадка про Полтаву асоцію

ється передусім із полтавськокиївським діа

лектом, що став осердям сучасної літературної

мови, з чистотою і правильністю нашого ви

стражданого та невмирущого слова, із суголос

сям його літературній нормі, з багатими й само

бутніми народними традиціями, які розвивали і

примножували козацький літописець Самійло

Величко, мандрівний філософ Григорій Сково

рода, легендарна піснярка Маруся Чурай, зачи

натель нової української літератури й літератур

ної мови Іван Котляревський, основоположник

класичної музики Микола Лисенко та сотні ін

ших достойників, котрих добре знає й заслуже

но цінує світ. Яку б царину сучасного життя не

взяти – красне письменство або театр, науку чи

освіту, – скрізь пульсує сила розуму й буяє міць

таланту виходців із нашого чарівного краю. Ця

тяглість що далі, то все впотужнюється, глиб

шає, вияскравлюється новими іменами, напов

нюється благородними діяннями. Духовна

спадщина, яку залишили після себе видатні

полтавці – преподобний Паїсій Величковський,

Євген Гребінка, Панас Мирний, Архип Тесленко,

Олесь Гончар, Павло Загребельний, Петро Ро

тач, Феодосій Роговий, Платон Майборода,

Олександр Білаш – і цілий сонм славетних їхніх

земляків, сягає тисяч грубезних томів, кожен

рядок яких наскрізь просякнутий житейською

правдою і світлом, вигаптуваний добром, лю

бов’ю до ближнього, пронизаний гордістю за

праотцівський поріг, за рідну землю.

Найосновніше ж полягає в тому, аби ми з цьо

го огрому нічого не втратили, не забули, аби

прочитали ті томи, як заповідав геніальний Та

рас Шевченко, “од слова до слова”, аби ретель

но й правдиво писали крайову та загальнона

ціональну історію для себе і для нащадків, які

обов’язково дякуватимуть нам за науку, з нашої

волі й за нашим наказом триматимуться тих ве

личних духовних орієнтирів, що дали дідам і

батькам силу здолати всі недобрі стихії і, покли

чемося ще раз на Великого Кобзаря, свого не

відцуратися й чужого навчатися.

Не менш значущим є те, щоб усі ті полтавці,

кого ми називаємо подвижниками свого краю,

нашої держави і світочами людства, після відхо

ду в кращі світи обов’язково продовжували жи

ти в пам’яті – в образах, у граніті, у заснованих

на їхню честь преміях, мистецьких дійствах.

Важливим є навіть не рівень тієї або тієї учти, а

її моральний зміст, національна зорієнтова

ність, сприяння успішному єднанню славного

минулого з “красивим і корисним” сьогоден

ням, уселяння віри в майбутнє.

Наспів час усе це заманіфестувати в енцик

лопедичному довідникові. Задум підготувати

його виник у ході роботи над черговим томом

“Мова і література” 12томної “Полтавської ен

циклопедії”. Автор цих рядків сподівається, що

колись зреалізує свою мету: в синтезованому

вигляді, як цього й вимагають енциклопедичні

канони, подасть найістотніші відомості про літе

ратурномистецькі будні й свята сучасної Пол

тавщини, яка гідно пошанувала письменників,

педагогів, учених, державних, церковних діячів

насамперед тим, що заснувала численні крайо

ві премії різних рівнів: обласні (імені І. Котля

ревського, Панаса Мирного, В. Короленка,

П. Артеменка, О. Ковіньки, Л. Бразова, С. Ков

пака, М. Скліфосовського, Г. Яценка, М. Яро

шенка, Антона Макаренка, преподобного П. Ве

личковського), міські (імені І. Котляревського,

В. Короленка, С. Величка, М. Гоголя, А. Шевчен

ка, В. Малика), районні (імені братів Тютюнни

ків, братів Зерових, Є. Гребінки, Г. Сковороди,

В. Симоненка, В. Пащенка, О. Дмитренка,

М. Башкирцевої). З ініціативи Полтавської спіл

ки літераторів свого часу створено премії жур

налів “Добромисл”, “Полтавочка”, “Журавлик”,

газети “Літературна Полтавщина”. Велике ви

знання майстрів слова, яких вивели на широкі

мистецькі горизонти “шляхи полтавськії і слав

на Полтава”, засвідчують усеукраїнські та між

народні премії – імені О. Гончара, Лесі Українки,

І. Котляревського, А. Головка, Остапа Вишні,

М. Гоголя, Г. Сковороди, В. Симоненка, Олени

Пчілки, Д. Луценка, М. Зерова, В. Короленка, а

також інші крайові премії: Черкаська обласна

премія імені В. Симоненка, Чернігівська облас

на премія імені Л. Глібова, Волинська обласна

премія імені родини Косачів, Чернігівська місь

ка премія імені Л. Глі

бова, Прилуцька місь

ка премія імені Л. За

башти, Черкаська пре

мія імені М. Стариць

кого.

Славні полтавці, що

присвятили себе рід

ній культурі, продов

жують своє творче

земне життя в різних

мистецьких дійствах,

які зорганізували на

їхню честь удячні кра

яни. Так, новий кален

дар щороку відкриває

для мешканців міста й

області Полтавський

літературномеморі

альний музей В. Г. Ко

роленка святом “Ко

роленківська ялинка”,

а про різдвяну радість

сповіщає Полтавсь

кий літературноме

моріальний музей Па

наса Мирного дійс

твом “Даруй літа щас

ливії цього дома гос

подарю”. У
лютому з нагоди дня народження

видатного байкаря, поета, прозаїка Є. Гребінки

гостинно вітає всіх небайдужих до красного

слова й пісні “Гребінчина світлиця”. Навесні та

влітку залюбленцям у літературу також не дово

диться сумувати. У травнічервні гадячани радо

запрошують гостей поринути у “Дивосвіт Леси

ного Гаю” – торжество, присвячене Лесі Україн

ці, її матері Олені Пчілці й усьому славному ро

дові Драгоманових, а великобагачанці збира

ють творчу еліту України на обласному святі

кобзарського мистецтва “Взяв би я бандуру”,

що вшановує пам’ять відомого українського на

родного співака Ф. Кушнерика, який народився

й похований у Великій Багачці. Це свято покли

кане відновити несправедливо забуті етнотра

диції, дати їм новий духовний імпульс. На Трій

цю повниться сміхом, гамором, піснею, теплим

і добрим словом обійстя в селі Сухій, де збігли

юні літа видатного українського прозаїка О. Гон

чара, – тут відбувається мистецький захід “Зе

лене свято Гончарового дитинства”. Доброї

слави зажило свято “Маріїна долина”, яке щолі

та вирує в мальовничому куточку Полтавщини –

селі Черняківка, де відома всьому світові мист

киня М. Башкирцева взяла вперше до рук пен

зля й майстерно вималювала, за її словами,

“небо, безмежне небо, що тікає в далечінь, тра

ву й польові квіти”. Багата на літературномис

тецькі свята й полтавська осінь. Вересневої

днини вибухає гумором Веселий Поділ: палких

прихильників Леоніда Глібова збирає “Свято ве

селої мудрості”. Усім, хто тут побуває, назав

жди запам’ятаються сценічні постановки за

участю самого байкаря, його героїв та відомих

людей, причетних до цього куточка України.

Щовересня відбувається видатне мистецьке

дійство й у Березовій Рудці – то завжди живий у

серцях краян поетпісняр Дмитро Луценко

щедро обдаровує своїх прихильників “Осіннім

золотом”. Приблизно в той самий час до Чорнух

з усієї України з’їжджаються шанувальники Гри

горія Сковороди, аби разом із земляками все

світньо відомого любомудра й письменника

прилучитися до свята “Благословенні ви, сліди,

мандрівника Сковороди”.

Великий виховний і пізнавальний потенціал

мають традиційні мистецькі змагання, які про

водяться на Полтавщині. Спілка літераторів

Кременчука заснувала конкурси “Золота осінь”

і “Поетична весна”. Чимало колишніх учасників

цих заходів нині стали маститими майстрами

пера. У Чорнухах щорічно відбувається конкурс

знавців творчої спадщини Григорія Сковороди,

а в Гребінці – декламаторів байок Є. Гребінки.

На одному подихові проходять на Лубенщині

конкурси молодих поетів, читців творів Василя

Симоненка, віршів про подвиги на фронті й у ти

лу в грізні воєнні літа. Юні посульці затято міря

ються творчою силою, гартують свій національ

ний дух, уливаються в “літератури дивну течію”

й цим продовжують добру справу видатних кра

ян – В. Симоненка, О. Донченка, П. Мостового,

П. Лубенського, В. Ма

лика, радують своїми

досягненнями старшу

мистецьку генерацію,

яку представляють Н. Бак

лай, О. Хало, Р. Плотнико

ва, В. Бут, О. Босікова,

Л. Віценя, О. Гаран, О. Пе

чора, О. Тарасенко, О. Мі

щенко й багато інших

майстрів художнього

слова цього в усі часи

рясного на таланти пол

тавського краю. Достой

но пошановано О. Гонча

ра на його батьківщині:

засновано обласний лі

тературний конкурс “Со

бори душ своїх бере

жіть”, яким опікується

Полтавська обласна ор

ганізація Національної

спілки письменників Ук

раїни, два районних що

річних конкурси з такою

самою назвою: один –

для молоді чотирнадця

тидвадцяти п’яти років,

другий – для людей зрі

лого віку, а також конкурс “Світлі образи в опо

віданнях Олеся Гончара”.

Митці Полтавщини – не поодинокі постаті на

ниві крайової культури, а справжня духовна си

ла, єдність і розмаїття напрямів, творчих мето

дів, індивідуальних стилів. Це засвідчують чис

ленні творчі організації, у які об’єднуються ду

ховно близькі майстри слова. Літературні угру

повання з великим досвідом і “стажем” опіку

ються молодшими даруваннями, приймаючи їх

до своїх лав, створюючи водночас для талано

витої молоді й окремі мистецькі спілки. Так,

Полтавська організація Національної спілки

письменників України заснувала літературну

студію “Полтавські джерела”, щоб виявляти та

ланти, сприяти літературному зростанню обда

рованої майбутньої зміни. І юнь справджує надії

старшої плеяди письменників. У Полтавському

національному педагогічному університеті імені

В. Г. Короленка мистецький центр “Заспів” зби

рає однодумців, сповнених високого духовного

прагнення, бажання підносити до небес рідне

слово. Студія “Перевесло”, створена при Пол

тавському міському ліцеї № 1, об’єднує творчу

юнь, яка шукає шляхів самореалізації та само

ствердження. Літні люди, які не уявляють себе

без активного мистецького життя, також згур

тувалися в студію “Голос ветерана”, що діє при

Полтавському міському клубі ветеранів війни і

праці. Тривалу історію має Лубенське літера

турне об’єднання імені Олеся Донченка. Ре

зультати його роботи зримі. Досить хоча б зга

дати, що тут свою письменницьку майстерність

відточували Петро Мостовий та Володимир Ма

лик. Помітний слід у духовній біографії Полтав

щини залишив літературномистецький клуб

імені Василя Симоненка, який упродовж бага

тьох літ згуртовував довкруж себе талановитих

лубенців. Хочеться щиро вірити, що він знову

воскресне до життя, бо сподівається на це ба

гато молодих талантів. Багатолітньою й слав

ною історією може погордитися Кременчуцька

спілка літераторів “Славутич”. Точкою відліку в

історії організації її члени вважають далекий

1912 рік, коли п’ятнадцятилітній Андрій Головко

разом із однодумцями створив у Кременчуці лі

тературне товариство “Юнацька спілка”. Фак

тично ж Спілка літераторів “Славутич” зоргані

зувалась у вересні 1949 року, запозичивши

своє ім’я у сивого красеня Дніпра, і з тих пір по

над усе дбає про те, аби літературні традиції

міста ніколи не перервалися.

Добру справу роблять творчі спілки та чис

ленні наукові, громадські, освітні установи, за

сновуючи різні періодичні видання, яких із не

терпінням чекають науковці, митці, усі спраглі

до духовності й інтелектуальності люди. Неоці

ненне значення мають колишні та сучасні пол

тавські газети й журнали, які в усі часи будили

приспану думку, допомагали багатьом долати

перешкоди, виступали надійними путівниками

на життєвих стежках і перехрестях. Чого варта,

до прикладу, “часопись” “Рідний край”, яка зов

сім ненадовго вперше прийшла до українців на

початку XX століття, а вдруге – наприкінці цього

самого сторіччя й здобула всенародне визнан

ня та шану, привернула до себе увагу не лише в

Україні, а й у далеких світах. Широкою читаць

кою аудиторією могли похвалитися донедавна

журнали “Полтавочка” (1991–2000), “Журавлик”

(1992–2000), “Добромисл” (1992–1998). Висо

ким рівнем мистецької вартості художніх творів

відзначався альманах “Криниця” (1992–1998). А

сьогодні поціновувачі регіонального письмен

ства мають змогу на крилах фантазії відвідати

літературні світи прекрасних “Островів” – ново

го альманаху, бездоганного й надзвичайно ці

кавого як за змістом друкованих у ньому творів,

так і за своїм оформленням, чи оригінального

“Калинового грона” – антології поезії, прози,

драматургії, публіцистики полтавських літера

торів ХХ століття. Полтавські майстри слова

постійно промовляють до своїх реципієнтів зі

шпальт газети “Літературна Полтавщина”, зі

сторінок журналу “Полтавський сміхограй”, не

забувають вони і про дітей, для яких видають

журнали “ДієСлово”, “Сміхограйчик”.

Одними з найбільших хранителів духовної

пам’яті краю є музеї Полтавщини. З усієї країни

їдуть люди, щоб відвідати літературномеморі

альні музеї І. Котляревського, Панаса Мирного,

В. Короленка, що в місті Полтаві, Великосоро

чинський літературномеморіальний музей

М. Гоголя, Заповідникмузей М. Гоголя в селі Го

голевому, Чорнухинський літературномеморі

альний музей Г. Сковороди, Літературномемо

ріальний музей А. Тесленка в селі Харківцях,

Миргородський літературномеморіальний му

зей Д. Гурамішвілі, Літературномеморіальний

музей В. Симоненка, що на Лубенщині, Дер

жавний літературномеморіальний музей

О. Гончара в селі Сухій, Державний музей літе

ратури та мистецтва м. Кобеляки, Музей роди

ни Драгоманових, що в місті Гадячі, Дачу В. Ко

роленка. що в селі Куйбишеве (Хатки) Шишаць

кого району.

Духовними центрами на селі й у місті стали

шкільні музеї письменниківполтавців: братів

Тютюнників, що в Шилівській школі Зіньківсько

го району, О. Білаша в Градизькій гімназії Гло

бинського району, В. Канівця у Веселодолин

ській школі Глобинського району, О. Гончара в

Кіровській школі Кобеляцького району та Кобе

ляцькій школі № 2, Є. Гребінки в Будинку культу

ри міста Гребінки та села Мар’янівки Гребінків

ського району, О. Донченка й В. Малика в школі

№ 4 міста Лубен, О. Ковіньки в Плосківській

школі Решетилівського району, Панаса Мирно

го в школі № 1 міста Миргорода, Олени Пчілки в

Гадяцькій гімназії, І. Цюпи в Бірківській школі

Зіньківського району.

В окремих освітніх і культурних закладах

створено кімнатимузеї, які виконують важливу

просвітницьку, освітню та виховну функції: М. Го

голя у школі № 27 міста Полтави, Т. Шевченка й

Д. Луценка в Березоворудському народному іс

торикокраєзнавчому музеї Пирятинського ра

йону, А. Головка в Козельщинському навчально

виховному комплексі, Є. Гребінки в Мар’янів

ській школі Гребінківського району, Д. Луценка

в Березоворудській школі Пирятинського райо

ну, Б. Олійника в Зачепилівській школі Новосан

жарського району, створено літературну віталь

ню “Рідні береги” в Решетилівській гімназії

ім. І. Л. Олійника.

Перелічені факти – лише дещиця з культурно

го життя нашого краю. А воно, це життя, – не

якась стала величина, воно, це життя, зазнає

постійних перетворень, пишеться щоденно,

щохвилинно…