Уважно перечитую повість Тараса Шевченка “Нещасний” і бачу, як точно він описує маєток Яновського: церкву, дзвіницю, кам’яну огорожу навколо церкви, ставок, альтанки, павільйони, величезний тінистий сад. Чи випадкові ці збіги? Звичайно, не випадкові. Вони свідчать про те, що поет справді жив у Василівці. Мати Гоголя була талановитою оповідачкою, знала багато життєвих історій, одна з яких і стала матеріалом для повісті “Нещасний”.

На початку грудня 1982 року в фондах літературно-меморіального музею Т. Г. Шевченка я вперше побачила зібрання художньої спадщини поета “Тарас Шевченко. Живопис. Графіка. 1830–1847 р.” (м. Київ, 1961 рік). Розкрила сьомий том і мимоволі скрикнула. На репродукції малюнка олівцем 1845 року, що коментатори позначили як “Портрет літньої жінки з хлопчиком” № 305, Тарас Григорович увічнив

54-річну матір свого геніального літературного вчителя Марію Іванівну Гоголь-Яновську. Поруч із нею стоїть її онук Микола Трушковський. Оригінал цього портрета знищений.

“Пишите подробно обо всем, не пропуская ничего, что у вас ни делается, как, собственно, в вашем доме, так ровно и вокруг вас, у всех наших знакомых и соседей, – постійно просив М. Гоголь свою матір у листах. – Мне, право, очень скучно ничего не слышать об вас более двух месяцев”.

Чи повідомила Марія Іванівна сину, що Шевченко пошанував її, приїхавши у Василівку, що малює її рідних? Зрозуміло, що й мати, і сестри письменника, Ганна, Єлизавета, Ольга, докладно описали, якого числа, місяця, з ким саме приїхав до них поет. За правилом, прийнятим у вищих колах суспільства (до речі, нескасованим і на сьогодні), Микола Васильович подякував Шевченкові за увагу до його матері. Тарас Григорович відповів на листи свого великого друга безсмертним посланням – віршем “Гоголю”.

Знищене листування між двома геніальними письменниками України! У рукописному збірнику творів поета “Три літа” 1843–1845 років вірш “Гоголю”, написаний у Санкт-Петербурзі

30 грудня 1844 року, закреслено. Знищені всі листи Шевченка до Марії Іванівни та її зворотні послання. У жодній науковій праці за минулі 170 років не розглядається питання про те, хто, коли, за яких обставин познайомив очно чи заочно Тараса Григоровича з Миколою Васильовичем. З якого часу вони листувалися?

За 1843 рік збереглося тільки два листи Гоголя до матері й жодного – до сестер. “Благодарю вас много, маменька, за последние два письма”, – радісно відгукнувся він 6 квітня 1844 року, одержавши звісточку з дому. Цього листа обірвано. 5 травня 1844 року Гоголь звертається до сестер із проханням докладно описати йому, як ведуть своє господарство селяни у Василівці. “Лист цей без початку і кінця. Зберігся тільки останній, очевидно, другий подвійний аркуш паперу, три сторінки якого списані. Причому нижня частина останньої сторінки відірвана”, – так прокоментовано цей факт у 1952 році. Хто, коли, чому вилучив перші сторінки і закінчення цього листа?

…Я відразу визначила, чий портрет увічнив у 1845 році Тарас Григорович на акварельному малюнку “Невідома в коричневій сукні” № 110. Шевченко у Василівці намалював Єлизавету Гоголь, у заміжжі Бикову. На малюнку Шевченка Лізі 23 роки. Вона лякливо дивиться вбік, а не в очі поетові. “Застенчивость положительно была моим мучением, – пише вона у своїх “Записках”. – У Балабиных, например, эта застенчивость заставляла нас (із сестрою Ганною. – Р.С.) голодать. Когда мы оставались одни, то спешили к печке и ели уголь положительно от голода, – особенно я…” Ці спогади її старший син Микола Биков опублікував у газеті “Русь” у 1885 році.

Акварельний портрет “Невідомого” №306 роботи Шевченка 1845 року я розшифрувала як портрет двоюрідного брата матері Гоголя – Павла Косяровського. Його і Марії Іванівни фотографії 1860-х років були надруковані в альбомі Йозефа Хмелевського “Гоголь на батьківщині” (м.Полтава, 1902 рік). Вони є точною копією малюнків Тараса Григоровича. З 1843 року Павло Косяровський служив управителем у Василівці й проживав зі своєю родиною в будинку Марії Іванівни. Знищено всі листи з подяками Гоголя за 1843–1846 роки до дядька, який врятував їхній родовий маєток від повного руйнування.

Чоловічі профілі на малюнках № 191 і № 194 ідентичні й виконані Шевченком у 1843 році з Павла Косяровського. Начерк жіночого портрета поруч із його профілем на малюнку №191 ідентичний портретові “Невідома в бузковій сукні” № 128. Я розшифрувала цю роботу поета 1845 року як портрет дочки Павла Петровича – Катерини Косяровської.

На малюнку №194 ліворуч зображена штрихами Тарасом Григоровичем у 1843 році дзвіниця у Василівці. Навколо неї добре видно густе листя дерев. Пізніше, уже восени, Шевченко праворуч домальовує другий профіль – Павла Косяровського – і силует його дочки Катерини. Угорі видно дві фігури – Ганни і Лізи Гоголь. Усі три дівчини одягнені в плащі. Оскільки силует дзвіниці й фігури дівчат виконані на цьому малюнку в різний час, можна з упевненістю сказати, що 1843 року Шевченко відвідував Василівку двічі: на початку червня і восени – 1 жовтня.

У 1845 році Тарас Григорович також двічі відвідав маєток Яновських. Уперше поет заїхав туди на початку липня. Про це свідчать три акварельних портрети рідних письменника – 23-річної Лізи, Катерини, Павла Косяровського і портрет купця, що торгував у Василівці й зупинявся в будинку Марії Іванівни. Московські гості постійно жили в будинку матері Гоголя. Про це пишуть сучасники і дочка Ліза у своєму “Щоденнику” 20 травня 1848 року.

Вдруге Шевченко побував у матері Гоголя знову в день її іменин, 1 жовтня. Про те, що він працював над її портретом восени, свідчить гімназична форма на 12-літньому онукові Миколі Трушковському. Хлопчик учився в Полтаві, у гімназії, і приїхав у гості до бабусі, щоб привітати її із днем ангела. Якби Тарас Григорович малював цей портрет у червні, то на хлопчику була б сорочка, а не форма.

Свого часу Кім Скалацький, директор Полтавського художнього музею, на моє прохання перефотографував усі портрети рідних великого українського письменника з альбому Й.Хмелевського “Гоголь на батьківщині”. Я завжди возила ці фотографії з собою, не втрачаючи надії знайти неопубліковані портрети родини генія.

Щоб упевнитися в правоті свого наукового відкриття, я поїхала в Інститут судових експертиз Києва. Мене прийняв завідувач відділу Сергій Данилович Павленко, таланови
тий художник, автор унікальної системи розшифровки портретів “невідомих”. Він провів експертизу малюнків Шевченка і фотографій рідних Миколи Васильовича з альбому Й.Хмелевського.

– Ви сміливо можете стверджувати, що Тарас Григорович малював рідних Гоголя у 1843 і 1845 роках. Схожість портретів з малюнками поета настільки очевидна, що вам не потрібно ніяких експертиз! – сказав Сергій Данилович.

Окрилена такою підтримкою, я поїхала до наукових співробітників Державного музею Т.Г.Шевченка. Там повним ходом ішли реставраційні роботи. Я представила розшифровані мною праці на суд провідних спеціалістів.

– Існує одностайно прийнята теорія, а тому єдино правильна, що Шевченко особисто не знав Гоголя, не відвідував його Василівку, і виходить, що поет не міг малювати рідних письменника! – категорично заявила мені директор музею. Її підтримали всі старші наукові співробітники і завідувачі відділів.

Мене збентежили швидкість і простота мого відкриття. Я запитала себе, чому я, новобранець у шевченкознавстві, бачу на малюнках Тараса Григоровича рідних його великого друга, а “полковники і генерали” від науки, чиї знання і досвід незмірно глибші й ширші, не бачать цього?..

(Із книги “Тарас Шевченко: маловідомі сторінки біографії”).