А пам’ять повертала мені ностальгійно вечори дитинства, коли звучали в ефірі радіовистави “Театру перед мікрофоном”. Актори київських театрів читали українську класику – ті вечори, знаю, лишаються незабутніми для багатьох моїх ровесників. І захотілося відтворити їхню атмосферу: вечірньої пори, не вмикаючи світла, забувши про все, слухати голос, який читатиме тобі вірші. Слухати, як він їх читатиме. Зануритися в атмосферу такого камерного, затишного свята. Мені пощастило: я маю три аудіодиски Олександра Биструшкіна, і в мене було два ось таких омріяних святкових вечори, впродовж яких звучали вірші.

Альбом (із двох дисків) “І Україна їх почула” вміщує твори поетів-шістдесятників – Василя Симоненка, Леоніда Кисельова, Миколи Вінграновського, Івана Драча, Бориса Олійника. Якщо за чергою, то це вже четвертий аудіоальбом, записаний артистом: раніше вийшли “Зів’яле листя” Івана Франка, “Монолог самоти” за творами Тараса Шевченка, “Твої сини, Україно…” з віршами Тараса Шевченка, Івана Франка та Василя Стуса й “Сила і ніжність болю” із творами Павла Тичини. Та озвучені “Листи до сина” Василя Стуса.

Останній із нещодавно презентованих – диск “Жовті пси Карпат” з віршами лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка Ігоря Римарука та Василя Герасим’юка. Його презентація (вона відбувалася в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві) присвячувалася пам’яті Ігоря Римарука, котрий трагічно загинув у жовтні 2008 року.

На жаль, ми не часто чуємо поезію з уст артистів. Свого часу на полтавських сценах були зустрічі, хай і епізодичні, з неповторними Анатолієм Паламаренком і Нілою Крюковою. Іноді звучать вірші на святкових концертах – приурочені до певної дати або спеціально написані, знову ж „датські”. Звісно, цього мало. Бо не часто ми й читаємо поезію. А через те й не розуміємо її, тим паче, що римовані тексти нині видає хто завгодно, не соромлячись величати себе поетом. Справжня поезія не протестує – тут вона безсила. Але вона може увійти в кожен дім і в кожне серце, де її чекають, ось так просто – з голосу Олександра Биструшкіна, що звучить на тлі прекрасних музичних творів. Його аудіоальбоми були б такими доречними на шкільних уроках і в студентських аудиторіях – як ілюстрація до теми поезії в сучасній літературі. Й у бібліотеках, звісно.

“Це нелегка праця – дібрати оптимальний варіант віршів, які показали б обличчя того чи іншого поета, його літературний профіль у кількох творах. І він впорався з цим завданням”, – сказав про диски артиста наш земляк Борис Олійник.

Але є проблема в поширенні цих дисків – так само, як і в книгорозповсюдженні. Час такий.

Олександр Биструшкін – він же і виконавець, і автор ідеї, і режисер – сам пише вірші, тож тонко розуміє, на чому акцентувати, читаючи кращі твори кращих поетів України. Його можна почути в передачах на радіо “Культура”, на Національному радіо. І – будуть нові альбоми, обіцяє народний артист України. А значить, будуть і слухачі.

Як писав свого часу Валерій Гужва:

Час відвіяв слів легких полову,

лиш добірне зерно на токах.

Вірші Леоніда Кисельова

пригорщ зерен золота, важка.

Такі добірні зерна поезії зібрані в аудіоальбомах Олександра Биструшкіна.