1965 року на запрошення керівника Черкаського державного народного хору Анатолія Авдієвського Пашкевич приїхав працювати хормейстером цього колективу. Йому було 27 років. А Василь Симоненко майже у такому ж віці, тільки на два роки раніше, відійшов у інші світи. Вони й поховані поруч – майже навпроти один одного обабіч центральної алеї Черкаського кладовища. Та вдячна доля розпорядилася так, що ці два вірних сини України, велети її Поезії і Музики, побраталися у чудових мелодіях. Молодий Анатолій Пашкевич, опинившись у благодатному на творчість черкаському краї, не міг не звернути увагу на першу Василеву книжку “Тиша і грім”, яку він якось запримітив у Миколи Негоди і яка полонила своєю незвичайністю, простотою форми, глибиною і своєрідним новаторством у відкритті незайманих пластів. “Виявляється, простота – це зовсім не спрощеність… Симоненко сповідав істину “найскладніша людина проста”, од якої все починається і на котрій тримається світ…” – писав Борис Олійник до 70-річчя поета у 2005 р. Колись, захопившись поезією шотландського поета Роберта Бернса  (часом їхні твори дивовижно перегукуються), Василь, певно, мрійливо зітхнувши, занотував: “Хотів би я, щоб мої пісні співали, як співають в англомовному світі Бернса…” Співають, Василю, співають… Є пісні, є кантати, є й музика для балету… Вся країна, а надто співвітчизники за кордоном, тамуючи сльози, слухають і самі підспівують, коли лунає твір Анатолія Пашкевича за мотивами поезії Василя Симоненка “Лебеді материнства” – “Синові” (“Виростеш ти, сину…”). Вона по праву стоїть в одному ряду з найвизначнішими українськими музичними творами ХХ століття.

А. Пашкевич про поезію В.Симоненка (запис у Чернігові, березень 1997 року):

– Коли я познайомився з Василевою поезією, зокрема з віршем “Лебеді материнства”, зі збіркою “Тиша і грім”, одразу зрозумів, що їхня ритмічна побудова може легко лягти на музику. Пам’ятаю, їхав я до Києва по Дніпру “Ракетою” – тоді були дуже популярними такі річкові судна на підводних крилах… Прихилившись до борту теплоходу, вдивлявся в поетичний текст Симоненка і сам про себе щось наспівував, підбирав якусь мелодію, хоча нотного паперу в мене, звісно ж, не було під рукою, щоб записати… Коли приїхав у Київ, зайшов до Дмитра Омеляновича Луценка, сів за інструмент і почав награвати. Він якось одразу звернув увагу і прислухався: “Що це за мелодія?” “Оце Василеві, – кажу, – Симоненка вірші. Хочу написати пісню”. Він послухав-послухав та й каже: “Гарна пісня буде!”

…І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям

 затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть…

… Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

У цікавій ритмічній будові дворядкових строф поезії “Лебеді материнства”, їх яскравій образності композитор своєю геніальною музичною інтуїцією відчув близькість Василевої поезії до народної колискової пісні. Відтак друга частина, починаючи зі слів “Виростеш ти, сину…”, покладена ним на музику, стала піснею, що лунає як щемливо-емоційний гімн синівської любові, людяності й патріотизму.

Тривалий час знаючи Анатолія Пашкевича за життя і часто спілкуючись з композитором, можу відзначити ще одну особливу і по-своєму унікальну прикмету пісні “Синові”. “Вихоплюючи” з Василевої поезії наймелодійніші строфи, він, на відміну від більшості інших своїх творів, нічого не міняв і не виправляв у первинному тексті автора. Чи не тому високу поезію, вдало вплетену в музику, народ одразу і наміцно прийняв за свою. Вірш “Лебеді материнства” завдяки музиці Анатолія Пашкевича став прекрасною піснею, яка, подолавши рубежі віку й епохи, стала безсмертною. Як і вся поезія В. Симоненка. Як і сам поет. Цей твір звучить як заповіт справжньому українцю, набуває водночас і національного характеру, і загальнолюдського значення.

Поруч із великими українськими митцями – авторами пісні – у місті над Дніпром неповторними барвами розквітнув і талант української Берегині Раїси Кириченко. Молода виконавиця почала торувати пісенні вершини у Черкаському народному хорі через п’ять років після того, як її полтавський земляк, 28-річний Василь Симоненко, відійшов у вічність. Але саме його висока поезія надовго “прописалася” у її виконанні. Втім, новий твір хоч і став одразу на рівень популярності зі “Степом, степом”, та чи не вперше викликав у співачки певні неприємності. Й це попри те, що саме їй, зважаючи на високий авторитет, “багато чого дозволялося” – як тоді говорили – в порівнянні з іншими виконавцями. За словами Миколи Кириченка, їх навіть викликали в Черкаський обком партії, рекомендували утримуватися від виконання або взагалі відмовитися від “націоналістичної” пісні. В ті часи це було майже звичне явище, тим паче, що на ім’я і творчість Василя Симоненка після його смерті надовго наклали табу. В другій половині 1960-х він опинився в опалі, його ім’я занесли в “чорний” список. Подія не безпрецедентна, але вражаюча. Влада зупинила друкування збірки “Вибране”, неофіційно мотивуючи опалу тим, що деякі вірші Симоненка і його щоденникові записи були опубліковані на Заході.

 Раїса Кириченко:

– У мене, на щастя, за тоталітарного режиму не було якихось особливих випадків, щоб забороняли пісню. Хіба що коли співала з Черкаським хором пісню Анатолія Пашкевича на слова Василя Симоненка “Виростеш ти, сину…” Мені говорили художній керівник філармонії й завідуючий відділом агітації та пропаганди обкому партії: “Навіщо ти виконуєш цей націоналістичний твір? Ми тобі не радимо Симоненка співати”. Та як же не виконувати? Слухачі дуже любили цю мелодію.

Високих партійних ідеологів обурили слова “…І якщо впадеш ти на чужому полі, прийдуть з України верби і тополі”. Що це таке: “…І якщо впадеш ти на чужому полі…”? Це, виходить, радянський солдат – загарбник? Ми – не загарбники! Згодна, ми – не загарбники, але ж скільки верб і тополь зросло в Афганістані, на Кубі, у В'єтнамі та й по всьому світові? А в Болгарії пам’ятник якому солдатові Альоші стоїть? Нашому. Безліч українських солдатів на ворожих полях загинуло, і не співати про них було б
соромно й несправедливо.

Безглуздість цієї ідеологічної маячні була очевидною, але тоді такі речі не прийнято було обговорювати. І все ж Раїса Кириченко вистояла й відстояла пісню насамперед своєю великою щедрою душею і завдяки неповторному тембру голосу була її єдиною виконавицею у хорі.

Пісня “Виростеш ти, сину…” дуже стрімко полинула в далекі й близькі світи. Раїса Панасівна якось пригадувала: виступаючи на півночі Африки, вона заспівала цю пісню в Тунісі й на завершення виступу відчула на собі якийсь незбагненний дискомфорт – все світло під час виконання номера було спрямоване на співачку, що не дозволяло дивитися в зал, в очі глядачів. Раптом почула в залі: стук, стук! “Все, – подумала вона, – осоромилася!” Та коли прожектори дали світло до зали, співачка була в захваті від того, що всі тунісці стояли і голосно аплодували. А що діялося під час гастролей у себе вдома, зокрема у Львові? Зал вирував, співачку не відпускали зі сцени! Глядачі по 4–5 разів за концерт просили “Синові” на біс – такий шалений успіх мала!

Кілька своїх найщасливіших творчо-пісенних років віддала Черкаському народному хору заслужений працівник культури України, заслужений працівник культури Російської Федерації Людмила Засенко (нині мешкає на о.Сахалін):

– За той час, що я працювала у черкаському колективі, багато гарних пісень написав Анатолій Пашкевич. І яку не візьми – шедевр: “Хата моя, біла хата”, яку співала Р.Кириченко, “Летять білі чайки” – у виконанні чоловічого складу хору, а заспівував Володя Захаров, “Ой ти, ніченько” – у виконанні жіночого складу хору (солістки – Р.Кириченко й А.Ковтун). І “Синові”, яку спочатку заспівували О.Павловська й А.Ковтун. Пам’ятаю, Анатолій Максимович дуже переживав за цю пісню, бо так звана “художня рада” деякий час не випускала її на сцену, авторів викликали в обком партії. Якось на концерт Черкаського хору прийшла мама Василя Симоненка – Ганна Федорівна Щербань. Послухавши, дуже плакала і дякувала за пісню, за пам’ять про її сина (запис у Києві, липень, 2008 рік).

Із спогадів члена Спілки театральних діячів України, колишнього художнього керівника Черкаської обласної філармонії Юрія Смолянського:

– Якось перед від’їздом із Лисянського району (Черкаська обл. – Авт.), де я тиждень виступав із літературним концертом “Василь Симоненко”, журналіст Василь Максименко (йому Василь Симоненко довіряв свої думи і задуми) організував прощальну вечірку. Звісно, були тости, пісні, поезії. За столом сиділи не тільки інтелектуали. Коли вже випили не одну чарочку, хтось із жінок затягнув “Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу…” Всі присутні підхопили слова і мелодію. А я слухав і обурювався – і таку пісню співати після чарки?…

 Повернувшись до Черкас, розповів про цей випадок Анатолію Пашкевичу, який звістку сприйняв… вдоволено: “Це ж добре! Пісня людям лягла на серце, пісню сприйняв народ, як же від цього не радіти…”

У 1971 році Черкаський хор із солістками Ольгою Павловською і Галиною Ковтун записали пісню в студії Українського радіо. Деякі спогади і архіви свідчать про те, що твір саме у цьому виконанні на той час так і не прозвучав у ефірі через те, що начебто за вказівкою згори плівка була розмагнічена. Було так чи ні, але пісня залишилася у золотому фонді Українського радіо, щоправда, з невеликим технічним браком. 2008 року Національна радіокомпанія України, провівши унікальну, безпрецедентну роботу, виготовила диск “Лебеді материнства”.

До нього ввійшли і фонограми творів на вірші В.Симоненка, народжені у студіях Українського радіо. Разом усе це склалося у неповторний живий звуковий образ непересічного митця. Є тут і пісня Анатолія Пашкевича на вірш Василя Симоненка “Синові” у виконанні тріо бандуристок із Івано-Франківська – Марти Шевченко, Ольги Носків і Ярослави Стасів.

 І хоч цей твір пережив літами автора, але разом із піснею живе в пам’яті людській й ім’я Василя Симоненка. А музика видатного композитора – автора пісень “Степом, степом”, “Мамина вишня”, “Хата моя, біла хата” – відкрила обшир і підсилила звучання всенародно пошанованої Василевої поезії, спонукала багатьох наших співвітчизників більш уважніше прислухатись і придивитися до творчості поета. Ось як освідчуються в глибокій шані й любові до справжніх українських пісень сучасні молоді люди, адже саме вони здебільшого користуються Інтернетом:

“Люди добрі! Згадайте, якщо пам’ятаєте, Симоненкові:

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги…

Це не “Гринджоли” і не Руслана з дикими танцями. Це – класика духу. І, що цікаво, цю пісню люди ВІДКРИТО співали в 70-х роках (!!!) у сільському клубі. І про Україну, і про Батьківщину, і про матір. Співаючи, вони відчували себе УКРАЇНЦЯМИ і БУЛИ ними. Без ненависті”.

Від Олі, 13 серпня 2005 р.:

“Давно співаємо пісню “Виростеш ти, сину…”, а я й не знала , що там ще є стільки слів! І які всі чудові!”

Оксана,15 березня 2006 р.:

“…Уявіть собі лише, як верби й тополі з України тріпочуть листям над тобою… Для мене це одне з найсильніших порівнянь, які я коли-небудь стрічала”.

22.12.2009 р., Наталія:

“…А мені в дитинстві найчастіше замість колискової мама співала: “Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу…” От і я тепер її наспівую Ярославчику. Маля найчастіше під неї заспокоюється…”

21.06.2009 р., Ольга:

“…Спасибо за замечательный стих. Ещё в школе, на украинском вечере, я читала его. Учитель заставила меня его выучить – и я благодарна ей за это. Теперь иду по жизни с этим произведением. Работая за границей, часто его вспоминала, особенно вот эти строки:

“…I якщо впадеш ти на чужому полi,

Прийдуть з України верби i тополi…”

Иногда рассказываю его перед сном своим детям вместо колыбельной”.

До речі, “Лебеді материнства” – не єдиний вірш Василя Симоненка, покладений на музику. Справжніми народними піснями стали “Задивляюсь у твої зіниці” – невідомого композитора, “Похід козаків” – композитора Гавура, “Ти знаєш, що ти – людина”, “Український лев” – В. Морозова, “Крізь століття” – А. Чекаля, “Там, у степу, схрестилися дороги” – бандуристів Василя та Миколи Литвинів. А композитор О. Винокур за мотивами балади “Русалка” написав музику до балету.

…На могилі Василя Симоненка у Черкасах встановлено пам’ятник роботи черкаського скульптора Станіслава Грабовського, де на постаменті золотом викарбувані слова вірша, що став піснею: “Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину”. Скульптурні меморіальні дошки цього ж майстра встановлені у Черкасах на будинку, де жив Симоненко, та на вулиці його імені.

…Традиційно у день народження поета-земляка на його батьківщині у селах Біївці та Тарандинці Лубенського району відбувається літературне свято “Виростеш ти, сину”. Вулицею, що носить ім’я Василя Симоненка, учасники заходу приходять до хати, де народився поет. І символом довічної пам’яті про земляка завжди лунає пісня “Виростеш ти, сину…” композитора Анатолія Пашкевича…