Обидві вони народжувалися на Крюківському вагонобудівному заводі. Та, якщо про першу заговорили відразу ж, то про другу досить довго мовчали. Саме такими словами розпочав Володимир Приходько урочисту презентацію нової книги про історію заводу. Її назва “Народження амфібій. Переправочно-десантна техніка Крюківського вагонобудівного заводу” говорить сама за себе. Гриф секретності, відмінений через розпад СРСР, конверсія та зміна військової стратегії України, дозволили вагонобудівникам не тільки відкрити державні таємниці, а й досить детально розповісти про цілу епоху створення плаваючих транспортерів К-61 та іншої унікальної спеціальної техніки.

Четверте видання із серії книг про історію заводу створював колектив ветеранів-однодумців, причетних до налагодження цього технологічно досить складного виробництва. Їхні спогади, власне, й лягли в основу сюжету художньо-документальної повісті, написаної журналістом Ганною Кудіяровою при творчій підтримці колег і партнерів по проекту. Утім, головним натхненником, генератором ідей і експертом, як і при підготовці попередніх видань, був голова наглядової ради, президент ПАТ “КВБЗ” Володимир Приходько. Упродовж двох років під його керівництвом тривала робота з архівами, вибудовувалася чітка схема відродження історичної пам’яті тих стратегічно важливих, але мало кому відомих подій.

– Ця книга потрібна для того, щоб зберегти пам’ять про колектив, який був і залишиться золотим фондом підприємства, – наголосив Володимир Іванович під час презентації. – Ми хотіли, щоб, прочитавши нашу книгу, читачі зрозуміли, що нічого не відбувається випадково, у всьому зберігається закономірність. Усе це разом вкладається в таке поняття, як історія підприємства. Ми вважаємо, що ця книга змусить задуматися будь-кого: і тих, хто працює на заводі, і мешканців міста, області, України. Книга буде цікавою для всіх, бо це – життя Кременчука, його минуле і майбутнє.

Це справді так. Адже не можна не пишатися тим, що саме у місті на Дніпрі було створено головне конструкторське бюро, до складу якого входили талановиті фахівці. Силою їхнього розуму й організаторських здібностей 1951 року було налагоджено виробництво плаваючого транспортера К-61, а згодом розроблено й передано до виробництва ще 20 різних моделей військової техніки. Зокрема, гусеничні самохідні пороми, підводні розвідники, поромно-мостові машини, мінні загороджувачі, катери на повітряних подушках. Усе це можна розцінювати як данину наукової думки усім, хто загинув під час кровопролитних переправ у роки Великої Віт­чизняної війни, не маючи підтримки саме такої техніки.

На жаль, безцінний досвід науково-інженерних кадрів, потужний промисловий потенціал, запроваджені й досконало налагоджені новітні технології стабільно працюючого підприємства виявилися нікому не потрібними. Добре усвідомлюючи увесь трагізм ситуації, вагонобудівники мусили шукати вихід.

– Ми прийняли рішення щодо пасажирського вагонобудування, – наголошує Володимир Приходько. – Тобто провели паралель між періодом 1950-х і 1990-х, коли у нас почала народжуватися нова галузь. Як у 1950-х ніхто в СРСР навіть не міг передбачити, що є підприємство вантажного вагонобудування, яке випускає військову інженерну техніку, так і в 1990-х мало хто вірив, що підприємство, яке випускає вантажні вагони, одночасно зможе налагодити виробництво транспорту соціального призначення: пасажирські вагони, вагони метро, електропоїзда. У цьому є символічний зв’язок, адже фундамент, закладений у важкий післявоєнний час, вистояв і в період економічного хаосу та фінансових криз. Усього за десять років молоде покоління конструкторів створило 32 моделі та 24 модифікації пасажирських вагонів, у тому числі міжнародного сполучення та швидкісні міжрегіональні.

Безперечно, ці дві епохи поєднують люди та їхні справи й долі – як звичайні заводчани, так і керівники. Такі, як легендарний директор Іван Приходько та його гідний син і послідовник Володимир, головний конструктор військової техніки Євген Ленціус і його учень, головний конструктор транспорту соціального призначення Георгій Ігнатов; керівники проектів Вік­тор Локтіонов, Борис Косьяненко, Віктор Власкін і багато інших.

Колектив вагонобудівників, маючи потужний потенціал міцності, готовий і нині, як їхні попередники, до виконання найскладніших завдань держави. Як це сталося з виготовленням вагонів для міжрегіонального потяга до Євро-2012. Освоївши його випуск, підприємство може налагодити серійне виробництво, не поступаючись у якості світовим аналогам. Така наполегливість у досягненні поставленої мети й дозволяє вагонобудівникам через призму минулого дивитися у краще майбутнє.

Книгу, видану накладом у тисячу примірників, вагонобудівники планують передати до бібліотек міста, навчальних закладів, працівникам і ветеранам заводу.