Народився він у 1951 році в селі Полузір'я Новосанжарського району. В 1969-му закінчив Полтавську середню школу №27, у 1974-му – інженерно-будівельний інститут (нині – технічний університет). Рік працював за розподілом у далекій Литві, а потім життя привело у Чутівський район.

– У Чутовому запропонували роботу в БМУ-12 Полтавського облміжколгоспбуду, спочатку – майстром, потім – виконробом, головним інженером, – розповідає Андрій Петрович. – Згодом працював головним інженером колгоспу імені Свердлова Чутівського району, в селі Черняківці. Було збудовано в той період 48 виробничих приміщень, господарство утримувало 10 тисяч голів ВРХ. Великий був колгосп. Будували і житлові будинки, і об’єкти соцкультпобуту…

Залишив він свій слід як будівельник також і на спорудженні Чутівської центральної районної лікарні. За два роки, в 1986-му, очолюваний ним колектив здав колишній довгобуд в експлуатацію.

– Наприкінці 1980-х поїхав у Новгородську область, в райцентр Крестці, – пригадує Андрій Петрович. – Працював директором лісозаготівельного підприємства. Край там лісовий, заповідний. Їдеш – все ліс і ліс. Європейська тайга. Романтика в цьому була. Ми багато деревини заготовляли і на Полтавщину постачали. Зокрема Полтавський домобудівельний комбінат ту деревину отримував. Через певні обставини повернулися в Чутове. Там працював у райагробуді – головним інженером. У 1991 році мене обрали заступником голови райвиконкому. Опікувався промисловістю, будівництвом, комунальним господарством.

– Складно, мабуть, було в той період забезпечувати функціонування цих галузей?

– Відключення газу, електрики дошкуляло. Лікарі тоді не отримували зарплату, страйки відбувалися. Бувало, ночами думаєш, як створити хоча б необхідний запас ліків у лікарні…

У 1999 році земляки обрали мене головою районної ради, і Президент Леонід Кучма призначив головою райдержадміністрації. Коли поєднував ці посади, повністю відповідав за всі справи в районі. У 2005-му заснував свою фірму з переробки молока, сімейне підприємство у нас було. А в 2006-му запросили на роботу в Полтаву, в управління майном обласної ради, – заступником начальника. З 2010-го працюю першим заступником голови Чутівської райдержадміністрації…

– Виходить, повернулися до роботи, на якій починали двадцять років тому?

– Так. І ці роки залишились у пам'яті й моїй, і тих, із ким разом і заради кого працювали, – мешканців Чутівського району. Зроблено було чимало. В 1990-х завершили будівництво кількох шкіл: у селах Грякове, Кочубеївка, Войнівка, Сторожове, Водяне. СПТУ в райцентрі збудували. В районі – 286 кілометрів доріг із твердим покриттям, у рік освоюємо близько 2 мільйонів гривень на ремонтні роботи. Чутове – візитівка Полтавщини на автотрасі Харків – Київ. Заїжджаєш у Полтавську область – і відразу наше селище. Стараємось тримати марку – селище доглянуте, впорядковане. У цьому році освоїли 734 тисячі гривень на ремонт вулиць Медичної і Кірова за рахунок субвенції з Держбюджету. Впорядкували трасу, побілили дерева в межах території району. На такі суботники виходили по 300–500 людей. Побудували церкву в Чутовому, міст в Артемівці. Важлива і безпека дорожнього руху. З трьох постів, що відновлюються в області, один буде в Чутовому.

Два скликання Андрій Вісич був депутатом районної ради, обранцем Чутівського мажоритарного округу № 29 в обласній раді четвертого скликання.

– За час роботи депутатом за зверненнями виборців розпочали прокладати каналізаційну мережу з очисними спорудами в Чутовому. На жаль, ця робота ще не закінчена, але тепер простіше стало працювати. Освоєно вже приблизно 1,5 мільйона гривень, – розповідає Андрій Петрович.

Сім’я – то невичерпна тема для Андрія Вісича:

– Мій дід, Андрій Петрович (мене назвали на його честь), з Полузір'я, був офіцером царської армії. У нас зберігається його фото – мічман Далекосхідного флоту на судні “Свята Марія”. Батьки, Петро Андрійович і Ніна Марківна (Царство Небесне мамі), трудилися все життя. Дружина, Ніна Іванівна, працює в Чутівській філії “Полтаваобленерго”. У нас дві доньки, Олена і Юлія, працюють у харчовій галузі. 6-річна внучка Ліза у нас – розумниця. У Полтаві навчається, у школі з поглибленим вивченням англійської мови.

Серед захоплень Андрія Петровича – мисливство, це ще з новгородських лісів почалося. Приваблює можливість спілкування з природою.

– Якщо вполюю якийсь трофей, віддаю друзям, бо вдома байдужі до дичини. Ще люблю спорт, у молодості непогано грав у футбол, виступав за артемівський “Харчовик”. Вболіваю за “Шахтар”, як патріот краю – за “Ворсклу”. Півжиття я за кермом, люблю машини. Об’їздив Крим, Карпати, Північний Кавказ. За кордоном не був. Може, на пенсії подорожуватиму. Хотілося б узяти землю в оренду, обробляти її, відчувати, пожити трохи в тиші. З нашою роботою це – недосяжна розкіш. Протягом року, коли працював головою райдержадміністрації, було 600 особистих звернень до мене. Люди зверталися з різних питань – то дерево комусь зрізати треба, то телефон не працює… Я завжди був у вирі життя. Сподіваюся, буде так і надалі.

Зоряни щиро вітають Андрія Петровича Вісича з днем народження, яке він відзначає цими днями. Бажаємо міцного здоров’я і всього найкращого.