Однак тут не зосереджуються на чомусь одному, бо, крім дослідної ділянки площею близько 400 гектарів, де не лише вирощують високорепродукційний посівний матеріал (господарство має статус насінгоспу), а й відпрацьовують технології обробітку грунту, інші агротехнології, мають ще й товарні посіви сільськогосподарських культур, розвивають тваринництво, займаються переробкою тваринницької продукції. Така багатовекторність агроформування, за словами його керівника, заслуженого працівника сільського господарства України Петра Сокирка, дає можливість ліпше орієнтуватися в досить жорстких економічних умовах сьогодення.

Стабільні надходження має господарство від утримання тваринництва. Тут є 2 племзаводи, із розведення української білої великої породи свиней та української чорно-рябої молочної породи корів, надої від кожної з яких сягають 6 тисяч кілограмів на рік. Заробляють кошти й від реалізації молодняку худоби та переробки тваринницької продукції. Вироблену в господарстві м’ясну продукцію реалізують у 5 власних фірмових магазинах, а значний попит на неї свідчить про високу якість останньої.

Для забезпечення вирощування стабільно високих врожаїв за умов тривалого дефіциту вологи, що спостерігається на Полтавщині вже не один рік, особливої важливості набувають методи обробітку грунту та хороші попередники, які сприяють збереженню вологи. У “Степному” вже багато років не використовують плуг, застосовуючи лише поверхневий обробіток грунту. Для цього навіть розробили, запатентували й запровадили у виробництво спеціальний ґрунтообробний агрегат типу “Скорпіон”, який, до речі, знайшов широке застосування в сільгосппідприємствах не лише нашої області. Водночас площі бобових культур (відмінні попередники) у сівозміні дослідного господарства становлять близько 50% від наявних земель. Але навіть такий підхід до агровиробництва не убезпечив цьогорічні посіви озимих культур, більшість із яких весною доведеться пересівати, констатує аграрій із 27-річним досвідом керівника сільгосптовариства Петро Сокирко:

– Відсутність продуктивних дощів з липня не дає надії на майбутній урожай, тож близько 700 гектарів озимого клину доведеться пересівати. Добре, що в господарстві є страхові фонди насіння, бо ж аналогічна ситуація спостерігається й по всій державі.

Непокоїть досвідченого аграрія і майбутнє запровадження ринку земель:

– Земля – це власність усіх людей, усієї країни, і робити її власністю окремих скоробагатьків не варто. Я – категоричний противник того, щоб земля продавалася. Вона повинна надаватися в оренду людям, які вміють і мають бажання на ній працювати. Але, мабуть, наша земля вже приречена на продаж, бо де-факто вона вже розподілена. І першу помилку, на мою думку, було зроблено тоді, коли почалося розпаювання землі. Адже кожне покоління, яке приходить у цей світ, має право користуватися землею, а оскільки вона вже віддана певним людям, певним поколінням, то що ж будуть мати наступні покоління? У тому, що наші землі належать академії аграрних наук і вони не були розпайовані, є свій плюс, але наше майбутнє, схоже, теж не зов­сім оптимістичне. Адже є ряд законодавчих актів, які ускладнюють нашу діяльність. Скажімо, ми не маємо рівноцінних із іншими господарствами умов щодо доступу до кредитних ресурсів. Для державних сільгосппідприємств кредити практично закриті, бо згідно з чинним законодавством державна власність не може бути заставою за кредитні ресурси. Між тим, нещодавно був прийнятий закон, згідно з яким державні підприємства можуть бути інвестовані приватним капіталом.

Але така вже доля хлібороба, що за будь-яких негараздів він має працювати, аби забезпечити продовольчу безпеку держави, щоб люди мали і хліб, і до хліба.