Це – запис від 30 грудня 1989 року в щоденнику Олександра Міщенка, якого нині читачі більше знають як письменника Олеся Волю: його називають одним із найавторитетніших дослідників голоду-геноциду в Україні 1932–1933 років. Він упродовж багатьох років записував документальні свідчення про Голодомор в усіх куточках України й без жодної допомоги (гроші на книгу цілеспрямовано заробляв сам, працюючи дванадцять – чотирнадцять годин на книжковому ринку “Петрівка” та в підземному переході біля універмагу “Україна”, що в Києві, без вихідних і відпусток) видав унікальну Книгу Пам’яті під назвою “Книга буття України. Мор”. Це 1150 сторінок тексту, 100 фотодокументів із державних архівів, із архівів Служби безпеки України та з домашніх світлин свідків Голодомору.

Олесь Воля, наш земляк із села Винники Козельщинського району, не лише виконав заповіт свого вчителя Олеся Гончара, але й так само, як він, нещодавно видав ще одну фундаментальну працю – “Щоденник. Сорок років. 1969–2009”. Нова книга, як зазначено в анотації, то “оповідь про вкрай нещадну й нещадиму особисту долю; животрепетні, разючі сторінки документів епохи, розповіді свідків, роздуми, безстрашний аналіз-дослідження того, що чинили й чинять вороги й недруги над підневільним, ошуканим українським народом”. У “Щоденнику” – “163 чорно-білих та кольорових фотографії, копії листів, записів з особистого архіву Олеся Волі; а також вміщено фотоматеріали, надані авторові друзями і знайомими”.

“Десять років мого життя забрала робота над книгою. Я ходив пішки, ніби обціловуючи кроками українську землю, від села до села, від хутора до хутора, від козацької могили до козацької могили, записував слово до слова розповіді наших стареньких батьків-матерів, які вже однією ногою, як то кажуть, були в могилі… Поки писалася і видавалася книга, три чверті їх відійшли за вічну межу…”, – розповідав автор у зверненні до співвітчизників, яке 1990 року друкувалося в пресі й звучало на радіо в містах України.

А 31 грудня записав: “Навіть коли б мені Господь дарував двісті – триста років життя, то і тоді, мабуть, я не встиг би зафіксувати для грядущих поколінь українців ту неймовірно жорстоку правду, котру ввібрали мої серце й розум, слухаючи розповіді; але все одно я тепер, скільки зможу і скільки буде відпущено земного життя, доноситиму правду безстрашно і незрадливо, жодним словом-рядком не фальшивитиму.

Покоління, що прийдуть за нами, ніколи не повинні піддатися такому диявольському обдурюванню й наругам, яких зазнали наші батьки й діди. Ми, українці, заслуговуємо на значно кращу, світлішу долю свою; святая воленька має керувати нашими вчинками, діями і ділами, а не в рабському ярмі нас безсоромно й підступно будуть поганяти…”

Ми ще звертатимемося до “Щоденника…” Олеся Волі, а сьогодні пропонуємо нашим читачам уривок із нього – записи за 26 грудня 1989 року.

(До речі, читачі, які хотіли б придбати цю та інші книги письменника, можуть зателефонувати йому за номером: 098 (443-53-35).